Центральноукраїнський вісник права та публічного управління

СУЧАСНА ГЕНДЕРНА ПОЛІТИКА ЯК ІНСТРУМЕНТ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПІВ СОЦІАЛЬНОЇ СПРАВЕДЛИВОСТІ

Ігор Григорович Андрущенко — Wed, 25 Jun 2025 00:00:00 +0300

Стаття аналізує проблематику гендерної рівності в українському контексті. У контексті сучасності гендерна політика є важливим чинником забезпечення соціальної справедливості, що відіграє ключову роль у формуванні демократичних інститутів, економічного поступу та суспільного розвитку. Наголошується, що, попри ухвалення численних концепцій, стратегій і планів, на практиці часто спостерігається розрив між задекларованими принципами гендерної рівності та їх практичним втіленням.Підкреслюється, що гендерна рівність означає, що громадяни будь-якої статі можуть вільно вибирати для себе кар’єру, спосіб життя й користуватися своїми можливостями без будь-якої дискримінації. Визначено сфери суспільного розвитку, у яких забезпечення гендерної рівності має особливо важливе позитивне значення. Автором наголошується, що розширення участі жінок у правоохоронній та миротворчій діяльності не лише допомагає запобігати ескалації конфліктів і насильства, але і є запорукою прозорості діяльності силового блоку. Особливо це відчувається в органах Національної поліції України.Розкриваються окремі напрями розвитку стандартів екологічної безпеки, цифрової трансформації та демографічних змін, які мають гендерний аспект. Автор окреслює напрями та заходи реалізації законодавчих змін, спрямованих на подолання структурної нерівності між жінками та чоловіками в усіх сферах суспільного життя.На думку автора, ефективна розробка та впровадження принципів гендерної рівності в Україні має ґрунтуватися на системному та комплексному підході, що передбачає вдосконалення законодавства, створення нових інституційних механізмів і посилення інтеграції гендерних аспектів у всі напрями державної політики.У статті зазначається, що в сучасних умовах не менш важливим є закріплення необхідності вжиття заходів щодо гендерної рівності не лише державними, але й місцевими органами виконавчої влади. Автор звертає увагу, що потрібно вдосконалювати координацію і взаємодію суб’єктів, що забезпечують реалізацію заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству. У завершальній частині статті автор пропонує низку організаційно-правових заходів, спрямованих на зменшення кількості випадків домашнього насильства. Підкреслюється, що впровадження ґендерно-чутливих механізмів і посилення інституційної спроможності у сфері ґендерної рівності сприятимуть формуванню правосвідомого суспільства, у якому права кожної особи будуть належним чином забезпечені та захищені.

ПРАВОВА ДЕСТРУКЦІЯ АМНІСТІЇ: КРИТИЧНИЙ АНАЛІЗ ЗАКОНУ № 743-VII У КОНТЕКСТІ ПРИНЦИПІВ КОНСТИТУЦІЇ ТА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА

Владислав Леонідович Гончарук — Wed, 25 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті здійснено правовий аналіз Закону України № 743-VII від 21 лютого 2014 року, який звільняє від кримінальної відповідальності осіб, причетних до масових протестів 2013–2014 років. Перевага політичних міркувань над правовими критеріями і табуйованість теми фахової юридичної оцінки «протестних рухів» у публічному дискурсі зробили будь-яке заперечення проти цього закону вразливим до звинувачень у «зраді» або «контрреволюційності». Незважаючи на це, автором виявлено суперечності між положеннями цього закону та базовими принципами Конституції України, кримінального і кримінального процесуального права, зокрема принципами індивідуалізації покарання, правової визначеності, справедливого судового розгляду. Вказано на порушення міжнародних зобов’язань України у сфері прав людини, що унеможливлює ефективне розслідування деяких тяжких злочинів.У статті розглянуті фактичні юридичні наслідки поспішно, на думку автора, прийнятого акта вітчизняного законодавства, що є прикладом правового регресу, який суперечить як Конституції України, так і базовим засадам кримінальної юстиції. Натомість запропоновано концептуальні підходи до перегляду законодавства в цій сфері.Автор звертає увагу на важливість забезпечення системного перегляду спеціального законодавства, яке має ознаки амністії, із залученням незалежної правової експертизи, а також із впровадженням індивідуальних фільтрів правової оцінки кожного окремого випадку. Такий підхід дасть змогу відновити баланс між політичною стабільністю та правовою відповідальністю, а також забезпечити відповідність національного законодавства європейським стандартам.Таким чином, стаття підкреслює потребу в інституційному осмисленні і переоснащенні підходів до правового реагування на конфліктні соціально-політичні події, щоб уникнути подальшої правової ерозії та зниження довіри до судової системи й органів державної влади загалом. У межах дослідження наголошується на необхідності здійснення «правового аудиту» закону, що дасть змогу об’єктивно і відкрито оцінювати обставини подій минулого без ідеологічного тиску.Стаття висвітлює інституційну відповідальність народних депутатів за порушення регламентних процедур, містить оригінальні аналітичні діаграми, таблиці, порівняльні моделі амністії, висунуті тези підкріплюються стенограмами пленарних засідань Верховної Ради. Результати дослідження можуть бути використані в подальшій нормотворчій діяльності органів законодавчої влади, у підготовці конституційного подання до Конституційного Суду України, а також у процесі формування підходів до правової ревізії законодавства, спрямованої на усунення нормативних прогалин і суперечностей, що виникли внаслідок кризових політико-правових рішень. Також стаття буде корисною для правозахисної спільноти, міжнародних моніторингових місій і правників, які працюють у сфері кримінального права, конституціоналізму та прав людини.

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СУДОВО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ЕКСПЕРТНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ МІСЦЕ В СУДОВІЙ ЕКСПЕРТОЛОГІЇ

Олександр Феліксович Євсюков — Wed, 25 Jun 2025 00:00:00 +0300

Проаналізовано літературні джерела з питань судово-експертних досліджень. Встановлено, що в працях багатьох науковців сьогодення зазначено про кризу теорії вітчизняної судової експертизи й наголошено, що подолання цієї кризи потребує невпинної науково-практичної роботи для належного теоретичного забезпечення фактичними даними історичного розвитку вітчизняної судово-психологічної експертної діяльності. Обґрунтовано підстави для дотримання принципів історії в процесі дослідження та висвітлення історичного розвитку судово-психологічних експертних досліджень. Для виокремлення етапів розвитку судово-психологічних експертних досліджень нами були дотримані такі принципи: принцип історизму, який потребує розгляду всіх історичних фактів, явищ і подій відповідно до конкретно-історичних обставин, у їх взаємозв’язку і взаємообумовленості; принцип об’єктивності, який потребує від того, хто вивчає історію, спиратися лише на реальні факти, не викривляючи їх і не підганяючи під заздалегідь створені схеми чи висновки; принцип соціального підходу, який передбачає розгляд історичних процесів з урахуванням соціальних інтересів різних прошарків населення, форм їхнього вияву в суспільстві, у тому числі в економічній та політичній сферах, у суперечностях соціальної поведінки та традицій; принцип альтернативності, який визначає ступінь вірогідності здійснення тієї чи іншої події, явища, процесу на підставі аналізу об’єктивної реальності та можливостей. Уперше виокремлено етапи історичного розвитку судово-психологічних експертних досліджень що надасть єдності в наукових окресленнях історичних етапів їх розвитку, які базуються на усталених, класичних розробках. Наголошено, що подання матеріалу у вигляді розподілу на етапи історії розвитку судово-психологічних експертних досліджень є ефективнішим для сприйняття тими, хто вивчає це питання з навчальною або науковою метою, а також у контексті майбутньої професійної діяльності. Під час роботи над статтею застосовано загальні, окремі та спеціальні методи пізнання.

ПУБЛІЧНИЙ (ДЕРЖАВНИЙ) ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ ЯК ІНСТРУМЕНТ ОЦІНКИ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ ТУРБУЛЕНТНОСТІ

Віталій Віталійович Кадала, Олена Павлівна Гузенко — Wed, 25 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті розкрито публічний (державний) фінансовий контроль у контексті інструмента оцінки діяльності державних підприємств в умовах турбулентності. У дослідженні набуло подальшого розвитку наукове уявлення про підвищення ефективності контрольних процедур публічного (державного) фінансового контролю на базі дотримання правових фінансових норм діяльності представниками державних підприємств та якісного рівня виконання функціональних обов’язків представниками різних органів державного контролю, розглянуто правову платформу функціонування публічного (державного) фінансового контролю, окреслено особливості проведення контрольних процедур в умовах воєнного стану. Надано авторську точку зору щодо сутнісного змісту публічного (державного) фінансового контролю в контексті понятійної категорії «суспільні правовідносини, котрі виникають між державними органами влади та їх підрозділами в період здійснення контрольних дій державними службовцями, на базі принципів законності, прозорості, відкритості та доступності, з питань дотримання суб’єктом перевірки правових норм у системі управління державними фінансовими ресурсами, виконання фінансової дисципліни, з метою запобігання та виявлення фінансових правопорушень. Обґрунтуванням авторської позиції розуміння публічного (державного) фінансового контролю стало включення таких сегментів як учасників суспільних правовідносин, напрямів діяльності державних службовців у системі контрольних дій, базових принципів проведення контрольних процедур та кінцевої мети фінансової перевірки. Звернуто увагу на необхідність впровадження напрямів удосконалення системи контрольних перевірок, які проводяться представниками різних контролюючих органів як з позиції публічного (державного) фінансового контролю, так і з позиції державних підприємств.

ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕКТРОННИХ ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Олександр Дмитрович Квашук — Wed, 25 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджено правову природу, процесуальні особливості та практичні аспекти використання електронних доказів у кримінальному провадженні України. Актуальність теми зумовлена стрімким розвитком цифрових технологій, поширенням кіберзлочинності та необхідністю адаптації національного законодавства до сучасних викликів у сфері кримінального судочинства. Автор аналізує основні види електронних доказів, зокрема електронні документи, мультимедійні файли, метадані, інформацію із соціальних мереж і цифрові сліди із серверів та пристроїв. Розглянуто специфіку їх збирання, фіксації, зберігання та оцінки з урахуванням вимог Кримінального процесуального кодексу України, а також міжнародних стандартів.Особлива увага приділяється проблемам допустимості електронних доказів, таким як недотримання процедур вилучення, автентифікація, захист від фальсифікації та дотримання прав особи під час обшуку цифрових носіїв. Проаналізовано судову практику, яка демонструє неоднорідність у підходах до оцінки цифрових доказів, що вказує на необхідність уніфікації відповідних процесуальних норм. Окреслено роль судових експертів у встановленні технічної достовірності та автентичності електронних даних, надано приклади справ, де саме експертиза відіграла вирішальну роль.У статті також узагальнено зарубіжний досвід правового регулювання електронних доказів (США, ЄС, Велика Британія) з метою формування пропозицій щодо вдосконалення вітчизняного кримінального процесу. Автор підкреслює необхідність нормативного закріплення поняття «електронний доказ», розробки методичних рекомендацій для слідчих і суддів, а також впровадження цифрової криміналістики в українську судову практику. Зроблено висновок, що ефективне правове врегулювання використання електронних доказів є ключовою умовою забезпечення об’єктивності, законності та справедливості кримінального провадження у цифрову епоху.

ГЕНДЕРНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ У КОНТЕКСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ПОЛІЦЕЙСЬКОГО

Тетяна Володимирівна Кононенко — Wed, 25 Jun 2025 00:00:00 +0300

Статтю присвячено аналізу гендерної компетентності як необхідної складової професійної підготовки поліцейського. Стверджується, що принципи толерантності, гендерної рівності виступають базовими для професійної підготовки поліцейського, оскільки Національна поліція України є центральним органом виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод, підтримання публічної безпеки та порядку, протидії злочинності. Поліцейський має бути толерантним до різних соціальних груп, уникати дискримінації та забезпечувати рівність перед законом для всіх категорій людей.Як аберації сучасного гендерного дискурсу та гендерної освіти розглядаються: наявність патернів фемінного та маскулінного, певного уявлення про жіночу та чоловічу ролі, наслідком чого є гендерні стереотипи, які обмежують розвиток особистості; трактування гендерної рівності суто як жіночого питання, ототожнювання гендерного та феміністичного дискурсу, майже відсутність у науковому дослідженні проблеми дискримінації та захисту прав чоловіків; розподіл професій на «жіночі» та «чоловічі», пропаганда маскулінізації жінки, яка будує кар’єру в «чоловічому» секторі; трактування гендерної рівності як обов’язкового характеру професійної самореалізації жінки. Стверджується, що комплексний гендерний підхід в освіті повинен будуватися на: гендерно-чутливій програмі навчання та виховання, яка спрямована на подолання гендерних стереотипів і дискримінацій; розширенні гендерного дискурсу, включенні питання антидискримінації всіх статей і гендерів; розробленні спецкурсів з гендерної тематики, проведенні тренінгів з гендерної рівності, внесенні до навчальних планів і програм блоків з управління гендерними конфліктами та боротьби з гендерною дискримінацією; розробленні та впровадженні інтерактивних методик навчання з урахуванням гендерно-чутливого середовища; розвитку гендерної культури керівного та науково-педагогічного персоналу.

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ЯК СКЛАДНИК СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

Сергій Георгійович Кузьменко, Світлана Василівна Ніколайчук — Wed, 25 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті доводиться, що державне регулювання системи соціального захисту населення є важливим елементом соціальної політики, оскільки основна мета держави полягає у забезпеченні добробуту та розвитку громадян. Це досягається шляхом підвищення рівня і якості життя населення, а також стимулюванням його прагнення до соціального прогресу через дотримання та реалізацію соціальних прав кожної людини. Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються найвищою соціальною цінністю, що закладає підвалини для визначення нашої держави як соціальної. Таким чином, соціальна політика виступає системою заходів, що реалізуються органами державної влади, громадськими організаціями, місцевим самоврядуванням і виробничими колективами. Її головною метою є створення умов для гармонійного розвитку особистості з урахуванням специфіки різних соціальних груп. Доводиться, що для формування економічно сильної, стабільної та соціально справедливої держави необхідна політика вирівнювання соціально-економічного розвитку регіонів і зменшення міжрегіональної соціальної напруги. Важливо також формувати середній клас на локальному рівні, який стане ключем до подолання бідності у суспільстві та носієм нових стандартів економічної поведінки і задоволення соціальних потреб. Основними причинами недостатнього соціального забезпечення населення країни є: зниження активної позиції органів державної влади у вирішенні соціальних питань; відсутність чітких підходів до фінансування бюджетних галузей на різних рівнях; брак збалансованої ефективної діяльності всіх секторів соціальної сфери незалежно від форми власності; децентралізація без належного перерозподілу ресурсів між центром і регіонами. Щоб поліпшити ситуацію, необхідно перенести центр управління соціальною сферою на місцевий рівень. Це стосується соціальної інфраструктури, такої як освіта, охорона здоров’я, культура, мистецтво, праця і соціальне забезпечення, пенсійне забезпечення. Ці аспекти мають бути у фокусі діяльності місцевого самоврядування. Делегування частини державних повноважень щодо організації соціальних послуг місцевому самоврядуванню покращить планування і врахування місцевих потреб та особливостей.

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Сергій Васильович Лосич — Wed, 25 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті аналізуються основні тенденції розвитку кримінально-правової політики України в умовах воєнного стану. Вказується, що формування безпекового середовища передбачає створення комплексного підходу до забезпечення національної безпеки за всіма її основними напрямами. Після введення у дію особливого правового режиму воєнного стану нові стратегії забезпечення національної безпеки не затверджувались. Зазначається, що наразі законодавець майже не приділяє уваги криміналізації нових видів суспільно небезпечних діянь, які актуалізувались в умовах воєнного стану, а також вторинній пеналізації вже існуючих кримінальних правопорушень. Здебільшого це стосується потреби у посиленні кримінально-правового захисту критичної інфраструктури, сектору безпеки та оборони, а також безпосередньо – національної безпеки України. Аналіз норм, якими встановлено кримінальну відповідальність за посягання на останню надає підставу для констатації, що останні зміни до І розділу Особливої частини КК України (за виключенням заміни слова «злочини» на словосполучення «кримінальні правопорушення») відбулись у 2023 році та були пов’язані із усуненням лінгвістичних помилок. Виокремлюється декілька комплексних прогалин, які негативним чином впливають на динамізм та ефективність кримінально-правової політики в умовах дії особливого правового режиму воєнного стану: 1) наявність термінологічних неузгодженостей, які ускладнюють процес прийняття рішень щодо доцільності та можливості притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності; 2) збільшення кількості конкурентних кримінально-правових норм; 3) наявність у національному кримінальному законодавстві неузгоджених із ратифікованими європейськими та міжнародними документами положень; 4) створення нових кримінально-правових заходів, які мають недоведену ефективність; 5) відсутність системності змін, які вносяться до кримінального законодавства в умовах дії особливого правового режиму воєнного стану.

ПРОБАЦІЙНИЙ НАГЛЯД ЯК ВИД ПОКАРАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Wed, 25 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті розглядається пробаційний нагляд як відносно новий вид покарання. Відзначається, що у більшості європейських країн пенітенціарний нагляд є спеціальним виправним та виховним заходом, який застосовується до осіб, яких було звільнено від покарання із випробуванням. Доводиться, що станом на травень 2025 року значення такої законодавчої новели для розвитку кримінально-правової політики важко оцінити однозначно, причиною чого є непідтверджена ефективність пробаційного нагляду як виду покарання та низка наукових дискусій щодо правової природи та можливості відносити пробаційний нагляд до системи покарань. Відмічається, що наразі пенітенціарний нагляд передбачений як вид покарання у санкціях близько 170 кримінально-правових норм, в яких встановлено кримінальну відповідальність як за кримінальні проступки, так і за нетяжкі та середньої тяжкості злочини. В окремих випадках законодавцем порушено логіку та послідовність визначення виду та розміру покарання в залежності від системи, передбаченої ст. 51 КК України та безпосередньо тяжкості та суспільної небезпечності кримінального правопорушення. Звертається увага на те, що законодавцем (окрім очевидних кримінально-правових наслідків) чітко не визначено різниці між обмеженням прав і свобод кримінального правопорушника, звільненого від відбування покарання з випробуванням та кримінального правопорушника, якому призначено покарання у виді пробаційного нагляду. За результатами аналізу ст.ст. 59-1 та 76 КК України вказано на те, що фактично різниця полягає лише у можливості покласти на осіб, яким призначено покарання у виді пробаційного нагляду обов’язок використовувати електронний засіб контролю і нагляду та проживати за вказаною у рішенні суду адресою. Підсумовується, що абсолютно аргументованою є думка вчених щодо доцільності віднесення такого заходу до спеціальних наглядових та соціально-виправних заходів взаємодії із особами, яких було звільнено від відбування покарання з випробуванням. Зокрема це також може стати одним зі способів удосконалення обов’язків, які покладає суд на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням.

СУЧАСНА КОНЦЕПЦІЯ СИНЕРГЕТИЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД: ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ НАУКОВЦЯМИ ТА ПРАКТИКАМИ

Віталій Анатолійович Пастушенко, Ігор Олегович Войтушенко — Wed, 25 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті здійснено комплексний аналіз наукових підходів до розуміння синергетичного потенціалу територіальних громад у контексті децентралізаційних процесів. Автори наголошують на необхідності переходу від суто ресурсного бачення до якісної оцінки взаємодії стейкґолдерів, здатної породжувати ефекти, що перевищують суму окремих складових. Обґрунтовується міждисциплінарний характер поняття, яке охоплює соціальний капітал, інституційні ресурси, інноваційний потенціал та економічну активність.Представлено концептуальну модель синергетичного потенціалу як індикатора згуртованості та ефективності громад.Стаття висвітлює проблеми відсутності уніфікованих підходів до оцінки та реалізації синергетичних механізмів у локальному самоврядуванні. Через аналіз теоретичних джерел та приклад громад демонструється, як поєднання соціальних, економічних та управлінських факторів забезпечує комплексний розвиток.Особлива увага приділена бар’єрам впровадження концепції: правовій неврегульованості, методичній фрагментарності та інституційним обмеженням. У підсумку автори формулюють рекомендації щодо створення ефективного інструментарію оцінки та впровадження синергетичного підходу у практику стратегічного планування громад.Систематизовано актуальні наукові підходи до трактування поняття синергетичного потенціалу територіальних громад. Проаналізовано міждисциплінарні основи концепції, визначено функціональні характеристики взаємодії стейкґолдерів у межах просторового розвитку. Розкрито кореляції між синергетичними ефектами та ефективністю управлінських рішень у децентралізованому середовищі. Обґрунтовано наукову доцільність формалізації зазначеної категорії як інтегративного індикатора соціально-економічного згуртування. Запропоновано концептуальну модель інтерпретації синергетичного потенціалу з позицій соціодинаміки та управлінської синергетики.

ЗНАЧЕННЯ ВІДОМЧОГО НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО АКТА МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Ярослав Анатолійович Петрук — Wed, 25 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджено суть, правову природу, функціональне призначення та правове значення відомчих нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, а також висвітлено позиції науковців щодо їх ролі в адміністративно-правовій системі держави.Проаналізовано наукові підходи до визначення поняття відомчого нормативно-правового акта, їх підзаконний характер та мету. Окрема увага приділена значенню відомчих нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, які здійснюють внутрішнє регулювання діяльності органів системи Міністерства внутрішніх справ України, а також забезпечують правоохоронну функцію держави.У статті підкреслюється, що відомчі нормативно-правові акти не можуть суперечити Конституції чи законам України, однак мають велике значення як інструмент реалізації державної політики у сфері безпеки, правопорядку та захисту прав громадян. Звернено увагу на необхідність удосконалення нормотворчої діяльності Міністерства внутрішніх справ України з метою забезпечення більшої чіткості, прозорості та ефективності правового регулювання. Вказано на важливість узгодженості відомчих нормативно-правових актів із загальною законодавчою системою України, а також на потребу в належному контролі за їх прийняттям і застосуванням. Акцентовано, що чітко сформульовані відомчі акти сприяють підвищенню якості управлінських рішень, зміцненню дисципліни в органах внутрішніх справ та забезпеченню правової визначеності для громадян. Зроблено висновок, що відомчий нормативно-правовий акт Міністерства внутрішніх справ України є одним із найважливіших засобів реалізації правоохоронної функції держави, що забезпечує вирішення завдань правоохоронної діяльності, зокрема, у системі Міністерства внутрішніх справ України.

ЮРИДИЧНІ ОСОБИ ЯК СУБ’ЄКТИ ПРОЦЕДУРНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Теймур Бахтіярович Расулов — Wed, 25 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано трансформацію змісту процедурно-процесуальних аспектів діяльності юридичних осіб публічного та приватного права в Україні. Стрімкий розвиток суспільства в останні декілька століть зумовив формування (удосконалення) окремих напрямів суспільного життя, сфер діяльності людини, галузей права та правових інститутів. В останні десятиліття активні процеси цифровізації людства своєю чергою впливають на трансформацію зазначених явищ, формування правової бази відносин у цифровому (інформаційному) суспільстві, стимулювання розвитку такого суспільства – цифровій трансформації. Важливим напрямом у процесах цифрової трансформації є широке застосування цифрових технологій у сфері публічного права та процесах державного управління.На сьогодні вже є значна кількість наукових праць щодо різних аспектів діджиталізації. Окремим напрямом, який привертає увагу фахівців-практиків і науковців, є саме діджиталізація процедурно-процесуальної діяльності юридичних осіб публічного та приватного права.Більшість загальноправових (галузевих) інститутів доцільно аналізувати з точки зору їх категоріального змісту, принципів та функцій, правосуб’єктності, а також мети та завдань. Аналогічні питання постають і в процесі аналізу юридичних осіб як суб’єктів здійснення процедурно-процесуальної діяльності.Одним із таких інститутів права, на якому варто акцентувати увагу, є інститут «юридична особа». Звісно, саме поняття не є новим, утім останніми роками спостерігається подальший його розвиток, що передбачає вдосконалення, а інколи і розширення понятійного апарату, що знаходять вираз у чинних джерелах права, напрацювання нових механізмів регулювання таких правовідносин та їх реалізації. На нашу думку, найбільш показовим у трансформації інституту юридичної особи є вдосконалення процедурно-процесуальних аспектів діяльності юридичних осіб, через які розкриваються певні властивості останніх.

ДИКТАТУРА ГАЯ ЮЛІЯ ЦЕЗАРЯ В РОБОТІ ФРАНЧЕСКО ГВІЧЧАРДІНІ «ЗАУВАЖЕННЯ З ПРИВОДУ «МІРКУВАНЬ ЩОДО ПЕРШОЇ ДЕКАДИ ТИТА ЛІВІЯ» МАКІАВЕЛЛІ»

Сергій Вікторович Саранов, Дмитро Володимирович Хитровський — Wed, 25 Jun 2025 00:00:00 +0300

Здійснено розгляд диктатури Гая Юлія Цезаря (49–44 рр. до н.е.) у трактаті Франческо Гвіччардіні (1483–1540 рр.) «Зауваження з приводу «Міркувань щодо першої декади Тита Лівія». Оцінка Гая Юлія Цезаря (100–44 с. до н.е.) як засновника режиму особистої влади у Стародавньому Римі, в рамках політичної думки епохи Відродження, являє значний інтерес. Серед іншого, зокрема, це питання привертає увагу в науковій спадщині Франческо Гвіччардіні (1483–1540 рр.), сучасника та друга Нікколо Макіавеллі (1469–1527 рр.), політичного та державного діяча.Як відомо, італійське Відродження характеризувалося високим рівнем уваги до античності, з якою видатні інтелектуальні представники епохи відчували тонкий взаємозв’язок. Досягнувши значних висот у культурному розвитку, Італія епохи Відродження, на жаль, не змогла прийти до єдиної національної держави. Це протиріччя та історичний парадокс наполегливо осягалося видатними представниками італійської політичної думки. Наприклад, Макіавеллі безпосередньо заявив про відповідальність італійських правителів за втрату незалежності власної країни. У неповному трактаті «Зауваження з приводу «Міркувань щодо першої декади Тита Лівія» Макіавеллі Гвіччардіні намагається комплексно оцінити цю роботу свого сучасника.Зазначено, що постать Цезаря пригадується Гвіччардіні в широкому контексті питань еволюції політичних режимів, зокрема, політичного режиму Стародавнього Риму. Гвіччардіні критично оцінює диктатуру Цезаря, висловлюючи при цьому розгорнуту аргументацію.Авторами статті відстоюється думка, що Гвіччардіні не звертає достатньої уваги на рушійні сили поведінки Цезаря, спрямованої на створення диктатури. Однією з головних причин створення диктатури Цезарем було його бажання захистити себе від можливого переслідування римським Сенатом. На рівні власного політичного мислення Цезар, скоріш за все, також був прихильником республіки, але був змушений ситуативно вступити в боротьбу з нею з усіма доступними засобами через інстинкт самозбереження. Ось чому він не знав, що робити далі, отримавши одноосібну владу, оскільки він не мав чіткої програми одноосібної влади і був, як відомо, убитий у процесі підготовки до нової військової експедиції.

ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ КОНСТРУКЦІЇ СТАТТІ 270-2 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

Андрій Миколайович Удод, Валерій Вікторович Драний — Wed, 25 Jun 2025 00:00:00 +0300

Введення до Кримінального кодексу України статті 270-2 Законом № 4200-IX від 9 січня 2025 року актуалізувало проблему ефективності кримінально-правових механізмів забезпечення доступу до захисних споруд цивільного захисту в умовах воєнного стану. Матеріальна конструкція норми, що передбачає настання кримінальної відповідальності лише за умови заподіяння тілесних ушкоджень або смерті, суперечить превентивній функції кримінального права та ускладнює правозастосовну практику. Мета дослі- дження – комплексний аналіз недоліків законодавчої конструкції статті 270-2 КК України та розробка пропозицій щодо її удосконалення. Методологічною основою є порівняльно-правовий та формально-догматичний методи. Теоретичну базу складають праці М.І. Бажанова, В.М. Кудрявцева, П.С. Матишевського, П.П. Андрушка, О.О. Дудорова. Емпіричну базу становлять матеріали судової практики за 2022–2024 роки та міжнародний досвід.Встановлено системні недоліки матеріальної конструкції: відсутність превентивного ефекту; складність встановлення причинно-наслідкового зв'язку в умовах ракетних обстрілів; неврахування темпорального фактору (час від тривоги до прильоту ракети 3–7 хвилин); диспропорцію відповідальності суб'єктів різних рівнів. Аналіз судової практики засвідчив неефективність матеріальних складів – жодна справа не кваліфікована за статтею 270-2 через складність доказування. Міжнародний досвід (Німеччина, Ізраїль) демонструє переваги формальних конструкцій у кримінально-правовій охороні цивільного захисту.Запропоновано модель удосконалення статті 270-2 КК України через запровадження формально-матеріальної конструкції з базовим формальним складом за створення загрози, диференціацію відповідальності залежно від рівня повноважень суб'єктів та врахування специфіки воєнного стану. Результати мають значення для удосконалення кримінального законодавства у сфері забезпечення конституційного права громадян на життя та безпеку.

ЦИФРОВІ ТЕХНОЛОГІЇ В НАВЧАННІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПРЯМУВАННЯ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ У СФЕРІ ПСИХОЛОГІЇ, ПРАВА ТА ПРАВООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Оксана В’ячеславівна Чорноус — Wed, 25 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано потенціал цифрових технологій у процесі викладання української мови професійного спрямування для майбутніх фахівців у сфері психології, права та правоохоронної діяльності.В умовах цифрової трансформації освіти актуалізується потреба у розвитку цифрової компетентності викладачів та здобувачів вищої освіти, здатних ефективно використовувати цифрові інструменти в професійній комунікації державною мовою. На основі нормативних документів і сучасних наукових підходів схарактеризовано ключові компоненти цифрової компетентності та окреслено напрями її інтеграції в мовну підготовку. Описано функціонал сучасних освітніх платформ (зокрема, МІА: Освіта), електронних словників, інтерактивних сервісів (Wordwall, LearningApps, Quizlet) тощо, які сприяють формуванню мовної та мовленнєвої компетентності. Визначено перспективи використання різних мовних тренажерів, які допомагають удосконалювати рівень володіння мовою через активну взаємодію, акцентовано на такому важливому аспекті, як здатність адаптувати матеріали до рівня підготовки, інтересів та потреб здобувачів вищої освіти різних спеціальностей. Розглянуто можливості застосування з освітньою метою автентичних текстів із законодавчих та наукових баз даних. У цьому контексті наведені як приклад реєстр судових рішень та онлайн-корпус української мови. Ресурси мають значний потенціал у підготовці майбутніх фахівців до реалій роботи у сучасному інформаційному суспільстві. Проаналізовано значення цифрової аналітики для персоналізації освітнього процесу. Наголошено на важливості дотримання етичних норм та академічної доброчесності під час роботи з цифровими інструментами. Зроблено висновок, що цифрова компетентність є обов’язковою умовою ефективної мовної підготовки у вищій освіті, сприяє підвищенню якості підготовки фахівців і забезпечує їхню здатність до успішної професійної діяльності в умовах цифрового суспільства.

МІСЦЕ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ У СИСТЕМІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ

Денис Олексійович Шлега — Wed, 25 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті здійснено комплексне дослідження місця та ролі Національної гвардії України у системі правоохоронних органів з урахуванням її правової природи, функціональності та специфіки інституційної взаємодії з іншими суб’єктами сектора безпеки і оборони. Особливу увагу приділено аналізу чинного нормативно-правового забезпечення діяльності Національної гвардії України, його відповідності міжнародним стандартам, а також проблемам правового розмежування повноважень між Національною гвардією України, Збройними силами України, Національною поліцією та іншими органами безпеки. У статті висвітлено теоретичні підходи вітчизняних науковців до розуміння правоохоронного статусу Національної гвардії України, а також проаналізовано практичні аспекти її залучення до забезпечення правопорядку в умовах надзвичайного та воєнного стану. Показано, що Національна гвардія України є не лише структурним елементом Міністерства внутрішніх справ, а і самостійним суб’єктом, який поєднує ознаки як військової, так і правоохоронної інституції.Розкрито динамічну роль Національної гвардії України у гарантуванні публічної безпеки, охороні стратегічних об’єктів, участі в антитерористичних і стабілізаційних операціях, а також у реагуванні на інші ситуації. Встановлено, що з огляду на актуальні безпекові виклики, її функціональне навантаження постійно зростає, що вимагає оновлення законодавчої бази, чіткого нормативного закріплення її повноважень та вдосконалення міжвідомчої координації. У підсумку обґрунтовано необхідність подальшої модернізації правового статусу Національної гвардії України як ключового суб’єкта національної безпеки та правоохоронної діяльності в умовах реальної війни.