Центральноукраїнський вісник права та публічного управління

ПРАВОВА ПРИРОДА ТА ЮРИДИЧНІ НАСЛІДКИ ЗАКОНУ № 2704-VIII: НЕДОСТАТНІСТЬ КОНСТИТУЦІЙНОГО БАЛАНСУ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ

Владислав Леонідович Гончарук — Wed, 12 Nov 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено поглиблений правовий аналіз Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» через призму його відповідності нормам Конституції України, а також міжнародним стандартам захисту прав людини. Особлива увага зосереджена на критичній оцінці рішення Конституційного Суду України від 14.07.2021 № 1-р/2021, яким цей Закон було визнано таким, що відповідає Конституції. Автор аналізує не лише саме рішення, але й численні окремі думки суддів Конституційного Суду, які продемонстрували принципово різні підходи до тлумачення конституційного балансу між державною мовною політикою та гуманітарними правами людини. Актуальність теми зумовлена як політичним і соціальним резонансом Закону, так і його впливом на щоденне життя мільйонів громадян, зокрема тих, для кого російська мова є рідною. Стаття є однією з перших спроб артикулювати в науковому просторі думку значної частини українського суспільства – російськомовних громадян, позиція яких часто залишається поза правовим дискурсом. Автор наголошує, що рівень правосвідомості особи не визначається мовою, якою вона спілкується, а залежить від конкретних дій і ставлення до держави та права. Водночас питання мови – це не лише інструмент комунікації, а й правовий маркер, який повинен бути об’єктом особливого захисту, особливо в державах із багатонаціональним складом населення.У статті аргументовано, що Закон № 2704-VIII, попри проголошену мету утвердження статусу української мови, де-факто змінює конституційний баланс у сфері громадянських прав і свобод, звужуючи простір для реалізації права на вільне використання мов національних меншин, у тому числі російської. Це відбувається шляхом створення системи непрямих санкцій, адміністративного тиску та нормативного витіснення недержавних мов із публічної сфери. Такий підхід вступає в суперечність із статтями 10, 11, 22, 24 та 53 Конституції України, які гарантують недискримінацію за мовною ознакою та вільний розвиток мовної ідентичності всіх національних спільнот. Матеріал також спирається на аналіз європейської практики, зокрема рішень Європейського суду з прав людини.У висновках підкреслюється, що лише інклюзивна та правозбалансована мовна політика може сприяти сталому демократичному розвитку України та збереженню громадянського миру. Таким чином, стаття не лише виконує аналітичну функцію, а й пропонує підґрунтя для подальших фахових дискусій про перегляд мовної політики у напрямі дотримання конституційних гарантій, соціальної справедливості та принципів верховенства права.

ГЕНЕЗИС ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВОЇ ДОКТРИНИ КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМУ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯ XV–XVI СТОЛІТЬ

Наталя Володимирівна Єфремова — Wed, 12 Nov 2025 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано низку питань стосовно визначення явища конституціоналізму й особливостей його генезису на українських теренах у період з XV–XVI століть. Як відомо, дефініція «конституціоналізм» досі лишається дискусійною та потребує ретельного вивчення, а доктрина конституціоналізму належить до абсолютних конституційно-правових цінностей. Разом із тим існує думка, що доктрина сучасного українського конституціоналізму не є статичною, вона перебуває у процесі постійного вдосконалення. У такому контексті її вдосконалення без гарного знання історії є проблематичним завданням. Сучасні європейські дослідники вважають, що історія конституціоналізму пов’язана із загальнолюдськими політико-правовими цінностями, що почали формуватись із часів античності. Отже, природно, що звернення до історико-правового виміру конституціоналізму пов’язане з аналізом цивілізаційних цінностей і традицій, укорінених у правовій свідомості народів Європи. Також доцільно нагадати, що потреби формування науково-практичної парадигми сучасного українського конституціоналізму обумовлюють не тільки практичну, а й теоретичну потребу дослідження сучасного українського конституціоналізму. Це дає змогу легітимізувати широке застосування конституційної доктрини, наприклад у практиці Європейського суду з прав людини. Характеризуючи історію розвитку конституційно-правових ідей на українських землях зазначеного періоду, слід відмітити, що ідея зверхності закону та його соціальної цінності не була новою у Європі, але на українських землях вона сформувалася лише у XVI столітті. Водночас продовжувався і розвиток філософсько-правової доктрини конституціоналізму, коли ідеї божественного, а з часом і природного права починали використовувати для обґрунтування концепції обмеження абсолютизму королівської влади за допомогою писаного закону. Витоки українського конституціоналізму ми пов’язуємо з розвитком певних філософсько-правових концепцій у Великому князівстві Литовському, Польщі та Речі Посполитої, які безпосередньо вплинули на процеси реформування права, судочинства, обмеження влади монарха, захисту прав людини.

ОСОБЛИВОСТІ СЛІДЧОГО ОГЛЯДУ ВОГНЕПАЛЬНОЇ ЗБРОЇ

Ольга Вікторівна Ковальова, Олег Леонідович Мусієнко — Wed, 12 Nov 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено вивченню особливостей слідчого огляду вогнепальної зброї, тактики та етапів проведення огляду вогнепальної зброї. Слідчий огляд вогнепальної зброї здійснюється із дотриманням процесуальних положень проведення огляду і передбачає дослідження і фіксацію основних ознак виявленої вогнепальної зброї, її положення та слідів застосування. Результативність та повнота проведення огляду вогнепальної зброї залежить від досвіду та кваліфікованості слідчого, розуміння ним завдань, етапів та тактичних прийомів проведення слідчого огляду, вміння орієнтуватися на механізмі слідоутворення та слідах застосування вогнепальної зброї, обізнаність щодо конструктивних властивостей та будови різних видів вогнепальної зброї, здатність до процесуально грамотної фіксації доказової інформації.Тактика проведення слідчого огляду суттєво впливає на досягнення мети і завдань цієї слідчої (розшукової) дії, дотримання процесуальних правил проведення огляду, точність та коректність відображення виявлених доказів сприяє їх допустимості та подальшій перспективі направлення кримінального провадження до суду.Слідчий огляд вогнепальної зброї передбачає три етапи: оглядовий, детальний (статистичний) і завершальний. Оглядовий етап передбачає візуальний огляд місця виявлення вогнепальної зброї, фіксацію її розташування та положення щодо окремих предметів, фотофіксацію. На детальному (статистичному) етапі зброя перевіряється на наявність патрона в патроннику, патронів у магазині та оглядається з метою виявлення маркування зброї або особливих ознак у вигляді відсутності деталей, пошкоджень тощо. Заключний етап огляду вогнепальної зброї передбачає складання протоколу, упаковку та вилучення вогнепальної зброї та інших предметів, що мають доказове значення.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ В ЛІСАХ ПІД ЧАС ТУРИСТСЬКИХ ПОХОДІВ І КРАЄЗНАВЧИХ ЕКСПЕДИЦІЙ ІЗ УЧНІВСЬКОЮ ТА СТУДЕНТСЬКОЮ МОЛОДДЮ: НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Євгеній Вікторович Копилець — Wed, 12 Nov 2025 00:00:00 +0200

У статті розглянуто проблему забезпечення пожежної безпеки в лісах під час туристських мандрівок з активними способами пересування за участю учнівської та студентської молоді. Актуальність дослідження зумовлена підвищеним ризиком виникнення лісових пожеж унаслідок антропогенного впливу в умовах кліматичних змін.Метою дослідження є характеристика нормативно-правового аспекту забезпечення пожежної безпеки в лісах під час туристських походів і краєзнавчих експедицій із учнівською та студентською молоддю. Проаналізовано відповідні норми Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Лісового кодексу України, Правил пожежної безпеки в лісах України, Інструкції щодо проведення туристських спортивних походів з учнівською та студентською молоддю та низки інших нормативно-правових актів за темою дослідження.За результатами дослідження виявлено недосконалість чинного нормативно-правового забезпечення пожежної безпеки в лісах. Констатовано нормативно неврегульовану суперечність між потребою в обмеженні відвідувань лісів України у пожежонебезпечний період та усталеною практикою туристсько-краєзнавчих мандрівок з активними способами пересування учнівської та студентської молоді. Склалася ситуація, коли туристсько-краєзнавчий рух, який широко практикує використання багать під час мандрівок, не вписується в рамки, передбачені нормативно-правовими актами. Прогалини в нормативно-правовому підґрунті забезпечення пожежної безпеки в лісах, відсутність необхідних кваліфікованих роз’яснень і недостатній рівень наявного методичного забезпечення дитячо-юнацького туризму несуть потенційну загрозу як для пожежної безпеки лісів, так і для безпеки юних туристів-краєзнавців. Запропоновано рекомендації щодо підвищення рівня пожежної безпеки шляхом удосконалення та доповнення відповідної нормативно-правової бази.

ЄДИНИЙ ДЕРЖАВНИЙ РЕЄСТР ОСІБ, ЯКІ ВЧИНИЛИ КОРУПЦІЙНІ АБО ПОВ’ЯЗАНІ З КОРУПЦІЄЮ ПРАВОПОРУШЕННЯ: ТРАНСФОРМАЦІЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Тетяна Володимирівна Кузь — Wed, 12 Nov 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено комплексному аналізу правових засад функціонування Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення, з урахуванням останніх змін до за- конодавства, зокрема Закону України «Про запобігання корупції». У роботі розглянуто сучасний порядок формування, оновлення та використання вказаного Реєстру, охарактеризовано його значення для забезпе- чення прозорості у сфері державного управління, підвищення рівня довіри до публічної служби, дотримання принципів доброчесності під час призначення на посади в органи влади, а також у сфері здійснення публічних закупівель.Особливу увагу приділено проблемним аспектам попередньої редакції закону, зокрема питанню безстро- кового зберігання інформації про осіб, визнаних винними у вчиненні корупційних або пов’язаних із корупцією правопорушень. Таке регулювання, хоч і було спрямоване на зміцнення дисципліни та запобігання повторним порушенням, викликало суттєві застереження з боку правозахисної спільноти та міжнародних інституцій.Особливої актуальності тема набула після рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ситник проти України» (2025), яким було визнано порушення права на повагу до приватного життя через надмірну тривалість збереження даних у Реєстрі.У зв’язку із цим у публікації проаналізовано сутність і правові наслідки внесених змін до антикорупцій- ного законодавства, відповідно до яких після закінчення визначених строків інформація про осіб підлягає видаленню з Реєстру порушників. З’ясовано, що нововведення спрямовані на усунення правових прогалин, дотримання принципу пропорційності, а також гармонізацію національного законодавства з вимогами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Автором також здійснено оцінку ефективності чинних механізмів ведення Реєстру, визначено ризики їх практичного застосування та запропоновано шляхи подальшого вдосконалення цієї сфери. Отримані результати мають практичне значення для правозастосовної діяльності, а також можуть бути враховані під час підготовки пропозицій до законопроєктів у сфері антикорупційної політики.

ПРО НЕОБХІДНІСТЬ ПРИЙНЯТТЯ ЗАКОНОПРОЄКТУ № 4298 «ПРО МІСЦЕВІ ДЕРЖАВНІ АДМІНІСТРАЦІЇ» ЯК УМОВИ ПОДАЛЬШОГО РЕФОРМУВАННЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Сергій Георгійович Кузьменко — Wed, 12 Nov 2025 00:00:00 +0200

У статті проведено правовий аналіз необхідності прийняття законопроєкту № 4298 «Про місцеві державні адміністрації». Доводиться, що в країні якомога швидше треба сформувати вертикаль влади, яка буде взмозі законодавчо забезпечити діяльність громад та територіальних органів влади, сформованих на місцях.Громади та місцеві ради на сьогодні отримали у своє розпорядження низку економічних сфер, що раніше перебували під контролем держави. Вказується, що з одного боку це відкриває нові можливості для розвитку місцевого самоврядування, але з іншого – породжує ризики, пов’язані з ухваленням рішень, які можуть виходити за межі повноважень депутатського корпусу. Тому пропонується впровадження інституту префектів як механізму контролю й запобігання потенційним зловживанням владою. Проводиться історичний екскурс розуміння поняття префект та доводиться необхідність запровадження такого інституту в Україні. Вказується, що запропоновані зміни до Конституції України щодо децентралізації державної влади побудовані на основі французької моделі.Крім того, провадиться історичний екскурс у часі прийняття концепції реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади по роках, починаючи від 2014, коли була прийнята концепція реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади, та до 2019 року, коли Президент України подав до парламенту нову редакцію законопроєкту «Про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації)» № 2598 від 13 грудня 2019 року. Тобто, у 2019 році була здійснена друга спроба внесення змін у рамках децентралізації, яка викликала значний суспільний резонанс. У результаті проєкт був доопрацьований, досягнуто політичного компромісу, а міжнародні партнери високо оцінили законопроєкт.Проте, через воєнний стан, його затвердження на національному рівні залишається неможливим. Проведений аналіз дає відповідь на питання сьогодення: з яких причин досі не був прийнятий законопроєкт № 4298 та чому запропонований інститут префектів не був сприйнятий суспільством. Доводиться, що в Україні в період війни відбулися зміни у поглядах на організацію виконавчої влади на регіональному рівні, тому пропонується внести зміни до чинного законодавства. Крім того, вказується, що українцям не варто сподіватися на швидку ефективність роботи реорганізованих місцевих державних адміністрацій.Перш за все, це пов’язано з війною, а по-друге, уряд повинен перейти у своїй роботі до ухвалення більш ґрунтовних економічних рішень та викорінення такого ганебного явища, як прояви корупції у владних кабінетах.

РОЛЬ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ДОСТУПНОСТІ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ

Віталій Михайлович Лобас — Wed, 12 Nov 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено науково-аналітичне дослідження ролі державної політики у забезпеченні доступності медичних послуг в Україні в умовах глибоких соціально-економічних та інституційних трансформацій, загострених наслідками повномасштабної збройної агресії РФ проти України. Актуальність теми зумовлена необхідністю переосмислення підходів до державного управління сферою охорони здоров’я як ключової складової національної безпеки, соціальної стабільності та довіри до інститутів влади. Досліджено нормативно-правові, управлінські та фінансові інструменти державної політики, спрямовані на забезпечення рівного доступу громадян до медичних послуг, зокрема через впровадження Програми медичних гарантій, реформування первинної ланки системи охорони здоров’я, розвиток цифрових сервісів, розширення автономії медичних закладів, децентралізацію управління галуззю та запровадження нових механізмів фінансування на основі принципу «гроші йдуть за пацієнтом». Визначено ключові проблеми, що обмежують доступність медичної допомоги, серед яких: нерівномірність розподілу інфраструктури між регіонами, нестача кадрів, особливо у сільській місцевості, обмежений доступ до спеціалізованих послуг, зокрема у прифронтових і деокупованих територіях, недосконалість механізмів координації між рівнями управління, а також відсутність сталої моделі фінансування охорони здоров’я у кризових умовах. Розкрито потенціал використання принципів резильєнтності, антикрихкості та антисипативного управління в оновленні політики доступності медичних послуг. Автором запропоновано стратегічні орієнтири вдосконалення державної політики у сфері охорони здоров’я, зокрема: розвиток інституційної спроможності громад, запровадження нових індикаторів доступності, розширення практик міжсекторальної взаємодії та стимулювання участі громадськості у формуванні місцевої політики. Отримані результати можуть бути використані в практиці державного управління, законотворчій діяльності, формуванні програм відновлення галузі охорони здоров’я в післявоєнний період.

СТІЙКІ МОДЕЛІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я: МІЖНАРОДНИЙ УПРАВЛІНСЬКІЙ ДОСВІД ДЛЯ ПІСЛЯВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Катерина Віталіївна Мануілова, Микола Петрович Попов, Володимир Михайлович Сівак — Wed, 12 Nov 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено порівняльний аналіз ефективних моделей охорони здоров’я у провідних країнах світу – Тайвані, Південній Кореї, Нідерландах, Японії та Австрії. Дослідження спрямоване на виявлення релевантних управлінських рішень, які можуть бути адаптовані до українського контексту з урахуванням викликів післявоєнного відновлення, дефіциту ресурсів, демографічних змін та необхідності забезпечення соціальної стабільності. Обґрунтовано, що в умовах затяжного воєнного конфлікту охорона здоров’я трансформується з традиційної гуманітарної функції у ключовий компонент національної безпеки, суспільної згуртованості та довгострокової стійкості держави.У фокусі дослідження – загальне медичне страхування як інструмент забезпечення універсального доступу до медичних послуг, моделі солідарного фінансування, цифрова трансформація галузі, міжрівнева управлінська координація, об’єднання медичних, соціальних і реабілітаційних послуг, а також інституційні механізми підтримки вразливих груп населення. Розглянуто приклади країн, яким вдалося ефективно інтегрувати централізоване управління з місцевими ініціативами та встановити збалансовану взаємодію між державним і приватним секторами у сфері охорони здоров’я. У висновках статті сформульовано стратегічні орієнтири для реформування української медичної сфери, які передбачають децентралізацію управління, підвищення прозорості й підзвітності, розвиток цифрових екосистем охорони здоров’я, а також поглиблення міжсекторної взаємодії. Особливу увагу приділено ролі органів місцевого самоврядування у формуванні ефективної, інклюзивної та людиноцентричної моделі надання медичних послуг у громадах. Перспективними напрямами подальших досліджень є аналіз впливу цифрових платформ на моніторинг стану здоров’я населення, оцінку ефективності публічно-приватного партнерства в охороні здоров’я, а також вивчення культурних, соціальних і нормативних факторів, що визначають сприйняття й успішність реформ у сфері охорони здоров’я.

ДІЯЛЬНІСТЬ ТИМЧАСОВИХ СЛІДЧИХ КОМІСІЙ У СИСТЕМІ ПАРЛАМЕНТСЬКОГО КОНТРОЛЮ УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Лариса Михайлівна Мельничук, Олег Олександрович Савичук — Wed, 12 Nov 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено визначенню й аналізу правових проблем функціонування тимчасових слідчих комісій у системі парламентського контролю в Україні. Дослідження підкреслює фундаментальне значення тимчасових слідчих комісій як потужного інструменту підзвітності та прозорості владних структур, особливо в умовах воєнного стану, за яких ефективність парламентського контролю набуває критичного значення для національної безпеки та протидії корупції. Продемонстровано, що, попри тривалий і складний процес становлення законодавчого регулювання діяльності тимчасових слідчих комісій, в Україні сформовано відповідні конституційно-правові та законодавчі засади функціонування інституту парламентського розслідування. Виявлено низку системних недоліків і прогалин, що знижують дієвість, ефективність та авторитет тимчасових слідчих комісій. Серед них – відсутність чітких критеріїв визначення «питань, що становлять суспільний інтерес», що зумовлює політизацію та суб’єктивність у їх створенні; проблеми з отриманням інформації та документів від посадових осіб і формальний характер надання відповідей; відсутність або незатвердження Верховною Радою України звітів ТСК, відсутність уніфікованих вимог до їхнього оформлення, що призводить до фрагментарності та формальності документів. Особлива увага приділяється відсутності прямої юридичної обов’язковості висновків тимчасових слідчих комісій для органів влади та посадових осіб, що робить їх переважно декларативними й позбавленими реальних механізмів імплементації.Обгрунтовано, що додатковою проблемою є брак ефективних інструментів постконтролю за виконанням рекомендацій ТСК, що обмежує здатність парламенту забезпечувати реалізацію висновків розслідувань.Зроблено висновок про нагальну потребу в суттєвому вдосконаленні законодавчих актів, передусім Закону України «Про тимчасові слідчі комісії і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України», що є необхідною умовою для підвищення ефективності парламентського контролю та зміцнення демократичних засад держави. Отримані результати слугуватимуть основою для подальших досліджень і розробки конкретних заходів з удосконалення правового регулювання у цій сфері.

ПРОТИДІЯ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ТА СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ

Олександр Петрович Панасюк — Wed, 12 Nov 2025 00:00:00 +0200

У статті представлено системний науковий аналіз сучасних концептуальних засад протидії корупції в Україні з урахуванням основних вітчизняних та міжнародних джерел антикорупційного права, стратегічних програмних документів і провідних наукових підходів. Обґрунтовано, що антикорупційна політика є багаторівневою державною практикою, яка охоплює правотворчу, інституційну й аксіологічну площини.Досліджено нормативно-правову базу протидії корупції, включно із Законом України «Про запобігання корупції», Конвенцією ООН проти корупції, Антикорупційною стратегією України на 2021–2025 рр. та Державною антикорупційною програмою на 2023–2025 рр. Здійснено правовий аналіз функціонування ключових спеціалізованих антикорупційних органів (НАЗК, НАБУ, САП, ВАКС), визначено їхню роль у формуванні ефективної моделі превенції, розслідування та покарання за корупційні правопорушення. У фокусі уваги перебуває перехід від декларативного до інтегрованого підходу, що передбачає наявність ефективних правових механізмів, а також утвердження в суспільстві культури доброчесності, прозорості та нетерпимості до будь-яких проявів корупції. Окреслено тенденції державної політики в цій сфері, зокрема акцент на цифрову трансформацію, відкриті дані, ризик-орієнтоване управління та просвітницькі ініціативи. Встановлено, що практичне втілення антикорупційних стратегій потребує належного ресурсного та правового забезпечення, сталої взаємодії між органами державної влади, громадянським суспільством і міжнародними партнерами.На основі узагальнення наукових позицій і програмних документів аргументовано потребу в продовженні інституційного зміцнення спеціалізованих органів, удосконаленні внутрішньої політики доброчесності в публічному секторі та посиленні соціально-правових механізмів, спрямованих на зменшення мотивації до корупційної поведінки. Зроблено висновок, що ефективна протидія корупції в Україні можлива лише за умов паралельного розвитку правових норм та етичної культури суспільства.

ЕВОЛЮЦІЯ ГЕНДЕРУ У МЕХАНІЗМАХ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ ПРАВ РІВНОСТІ

Катерина Сергіївна Пантілеєнко — Wed, 12 Nov 2025 00:00:00 +0200

Актуальність дослідження зумовлюється важливістю аналізу сутності та еволюції терміну «гендер».У статті проаналізовано фактори, що впливають на формування цінностей та стереотипів, та їх взаємодію із соціальними структурами та культурними традиціями, а також проаналізовано законодавчу базу України щодо гендерної рівності про реалізацію питань в українському суспільстві, відповідно до правових норм інших країн, де вже були спроби реалізувати ефективні механізми забезпечення гендерної рівності.Здійснено спробу надати наукову інтерпретацію та спостереження особливостей забезпечення прав і свобод гендерної рівності жінок і чоловіків в Україні, визначено можливі чинники для поліпшення. Авторка стверджує, що вивчення гендерних підходів слід починати з теорії соціального конструювання гендеру, яка обґрунтовується на розрізі біологічного статусу та соціальної категорії належності до статі. У зв’язку з цим не можна остаточно дати відповідь на запитання, чи є поняття гендеру розвитком ідеальних потенцій так званої «культурної статі», чи гендер лише остаточно формує природно дані статеве-вікові особливості людини. Необхідно звернути увагу, що свідчить про статеву та гендерну ідентичність підпорядковуються діалектиці особистісного й загального: загальна ідентичність не забезпечує ціннісно-нормативного змісту, тоді як гендерна ідентичність у своїй загальності формує вікові особливості як один зі своїх об’єктів і як один з елементів системи свого впливу. Можна стверджувати, що гендерна рівність набуває додаткового значення як умова модернізації суспільства та успішного впровадження трансформацій і змін. У статті надається висновок, що гендер та гендерна рівність в Україні використовуватимуться не лише як терміни, а й як норми суспільного життя, поваги та врахування взаємних інтересів. Формули рівного підходу повинні враховувати відмінності між жінками та чоловіками, оскільки в іншому разі вони не забезпечать точного результату.

ДОТРИМАННЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ В ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ

Михайло Володимирович Приходьков — Wed, 12 Nov 2025 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано питання дотримання прав і свобод людини в діяльності Національної поліції України. Розкрито правові засади функціонування поліції у сфері прав людини, а також охарактеризовано механізми захисту прав громадян під час поліцейського втручання. Особливу увагу приділено ролі системи Custody Records як інструменту забезпечення прозорості, фіксації дій щодо затриманих осіб і попередження порушень прав людини. Обґрунтовано необхідність подальшого вдосконалення нормативної бази, професійної підготовки поліцейських та зміцнення громадського контролю над правоохоронною діяльністю для підвищення довіри суспільства до поліції. Доводиться, що забезпечення прав і свобод людини в діяльності Національної поліції України є фундаментом для утвердження законності, справедливості та підтримання правопорядку. У контексті демократичного розвитку країни особливу важливість набуває впровадження механізмів, які мінімізують ризики порушення прав громадян під час їхньої взаємодії з поліцією, особливо в ситуаціях затримання та перебування в поліцейських установах. На передній план виходить використання системи Custody Records, яка забезпечує детальну реєстрацію всіх дій щодо затриманих осіб у реальному часі. Це рішення сприяє прозорості роботи поліції, запобігає випадкам неналежного поводження, катувань чи незаконного утримання, а також підвищує рівень довіри громадян до правоохоронних органів. Інтеграція сучасних моніторингових інструментів, як-от Custody Records, розвиток правової культури серед працівників поліції і посилення контролю за дотриманням правових норм у щоденній роботі є критично важливими для ефективної реалізації принципів захисту прав людини. Ці заходи формують основу для побудови правової держави, зміцнення демократичних цінностей та підвищення рівня взаємної довіри між суспільством і правоохоронними органами.

МЕТОДОЛОГІЯ АНАЛІЗУ ТЕХНІЧНОГО СТАНУ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ ЯК ФАКТОРУ ЗЛОЧИН- НОСТІ У СФЕРІ БЕЗПЕКИ РУХУ

Н. В. Рябих — Wed, 12 Nov 2025 00:00:00 +0200

Це наукове дослідження систематично аналізує технічний стан транспортних засобів та оцінює його вплив на дорожньо-транспортну аварійність і злочинність у сфері безпеки руху. Аналіз проводиться на основі статистичних даних за період 2020–2025 рр. У вступній частині роботи обґрунтовується критична роль технічного стану транспортних засобів як одного з ключових факторів, що безпосередньо впливає на рівень безпеки дорожнього руху та динаміку злочинності у цій сфері. Висвітлюється актуальність даного дослідження в контексті сучасних викликів, пов'язаних зі зростанням кількості транспортних засобів та інтенсивності руху. Теоретичні основи методології аналізу охоплюють глибоке вивчення понятійного апарату, аналіз існуючих наукових підходів до оцінки технічного стану транспортних засобів, а також огляд нормативно-правової бази, що регулює питання технічного контролю та експлуатації ТЗ в Україні та за кордоном. У розділі, присвяченому методам збору та обробки даних, докладно описані джерела інформації, що були використані для проведення дослідження. Це включає статистичні дані про дорожньо-транспортні пригоди за 2020–2025 роки, результати обов'язкового технічного контролю, дані звітів страхових компаній, а також аналіз матеріалів кримінальних проваджень, пов'язаних з ДТП, спричиненими технічними несправностями. Було встановлено, що існує значна кореляція між застосованими сучасними методами статистичного аналізу та математичного моделювання для виявлення закономірностей та кореляційних зв'язків. Отримані результати узгоджуються з даними інших дослідників у сфері безпеки руху. Практичні підходи до технічного контролю транспортних засобів розглядаються з точки зору ефективності чинних механізмів, впровадження сучасних діагностичних засобів та технологій, а також підвищення кваліфікації фахівців, які здійснюють технічні огляди. Аналізуються існуючі проблеми та недоліки системи контролю, пропонуються шляхи їх подолання. Окремий акцент зроблено на впливі технічного стану на злочинність у сфері безпеки руху. Результати дослідження показали, що проводиться детальний аналіз випадків, коли несправності транспортних засобів ставали причиною тяжких ДТП, що призвели до загибелі або травмування людей, а також інших правопорушень. Це може бути пояснено тим, що системне ігнорування технічного стану транспортних засобів створює передумови для кримінальних правопорушень. Розглянуто аспекти кримінально-правової кваліфікації таких діянь. Кейс-стаді: Аналіз ДТП в Україні за 2020–2024 роки представлено як практичний приклад застосування розробленої методології. Отримані дані свідчать про те, що досліджено регіональні особливості, динаміку змін та найпоширеніші види технічних несправностей, що спричиняють аварійність.Виявлені розбіжності в динаміці аварійності в різних регіонах аналізуються додатково. На основі отриманих результатів сформульовані обґрунтовані рекомендації щодо удосконалення методології аналізу та практики технічного контролю транспортних засобів, спрямовані на підвищення рівня безпеки дорожнього руху, зниження показників аварійності та ефективну протидію злочинності у даній сфері. Дані результати мають важливе значення для органів державної влади, правоохоронних структур та навчальних закладів. У розділі «Перспективи розвитку та інновації» обговорюються можливості впровадження новітніх технологій (штучного інтелекту, систем дистанційного моніторингу технічного стану, смарт-систем) для підвищення ефективності профілактики ДТП. У висновку підкреслюється, що належний технічний стан транспортних засобів є не лише критичним фактором безпеки на дорогах, а й невід'ємною умовою забезпечення законності руху та ефективної боротьби зі злочинністю у транспортній сфері. Результати дослідження можуть бути використані органами державної влади, правоохоронними структурами, навчальними закладами та громадськими організаціями для розробки та реалізації заходів, спрямованих на підвищення безпеки дорожнього руху.

ТРАНСФОРМАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ В УМОВАХ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ЗМІН

Євгеній Іванович Таран — Wed, 12 Nov 2025 00:00:00 +0200

Встановлено, що національна безпека є невіддільною частиною держави і тому потребує надійного захисту, а також внутрішніх і зовнішніх гарантій. Водночас постійні зміни в геополітичній ситуації у світі та європейському просторі потребують високого рівня оборони, а геополітична нестабільність, збройна атака Росії проти України та трансформація міжнародної системи безпеки – поправки й оновлення політики національної безпеки. Визначено, що Україна потребує адаптивної стратегії, яка може ефективно реагувати на сучасні загрози: інформаційні, енергетичні, військові. До того ж геополітичні зміни змушують держави, зокрема Україну, постійно переглядати підходи до власної безпеки. При цьому важливо враховувати не лише внутрішні чинники, а й зовнішні – міжнародні союзи, нові загрози, розвиток технологій.Встановлено, що після 2014 року, коли Україна пережила суттєві зміни, виникла нагальна потреба в глибокій трансформації сектору національної безпеки й оборони. Російська агресія стала каталізатором масштабних реформ, і з того часу країна змушена постійно адаптуватися до нових викликів. Це особливо стало помітним після повномасштабного вторгнення у 2022 р.У цьому дослідженні автором основна увага приділяється ключовим геополітичним факторам, які визначають напрям змін у сфері безпеки. Також простежено, як крок за кроком розвивалася політика у сфері безпеки: від перших спроб реформ до формування нових підходів у відповідь на загрози, що не зникають, а лише ускладнюються. Окремо проаналізовано, як саме держава перебудовує свою безпекову політику – не лише формально, а й на практиці. Враховано як внутрішні виклики, так і зовнішній тиск.Підсумовуючи результати дослідження, автором було запропоновано кілька конкретних думок, які могли б допомогти в подальшому покращенні державної політики в цій галузі – особливо за умов, коли геополітична обстановка залишається нестійкою та напруженою.

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ ЗА ПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ВІЙСЬКОВОГО ОБЛІКУ ПРАЦІВНИКІВ

Оксана Романівна Шевчук — Wed, 12 Nov 2025 00:00:00 +0200

Система військового обліку працівників є найважливішим елементом оборонної політики держави, що забезпечує своєчасну мобілізацію трудових ресурсів за умов воєнного часу. Правове регулювання цієї сфери ґрунтується на принципах загальності військового обов’язку та обов’язковості ведення військового обліку всіма суб’єктами господарювання, незалежно від організаційно-правової форми та форми власності.Адміністративна відповідальність юридичних за порушення вимог військового обліку працівників є специфічним правовим інститутом, який перебуває в стику адміністративного правничого та військового законодавства. Цей інститут характеризується особливою соціальною значимістю, оскільки спрямований на забезпечення національної безпеки та готовності держави до відображення зовнішніх загроз.Основними видами адміністративних правопорушень у досліджуваній сфері є несвоєчасне подання відомостей про працівників, які перебувають на військовому обліку, незнання документів військового обліку, недотримання порядку бронювання військовозобов’язаних працівників, а також перешкоджання проходженню військовозобов’язаних медичних оглядів та військових зборів. Кожне із зазначених порушень тягне за собою конкретні правові наслідки, градація яких залежить від ступеня суспільної небезпеки скоєного діяння.Система адміністративних санкцій, що застосовуються до юридичних осіб за порушення у сфері військового обліку, передбачає попередження й адміністративний штраф. Розміри штрафних санкцій диференціюються залежно від характеру порушення та варіюються від мінімальних розмірів для незначних процедурних порушень до суттєвих сум за системні порушення вимог військового обліку. Особливістю цих санкцій є їхній превентивний характер, спрямований на запобігання повторним порушенням.Процедура притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності за порушення у сфері військового обліку працівників характеризується участю спеціалізованих суб’єктів адміністративної юрисдикції – військових комісаріатів та їх посадових осіб. Ці органи мають виняткову компетенцію з виявлення, фіксації та розслідування адміністративних правопорушень у досліджуваній сфері, що зумовлено специфікою військово-облікової діяльності.Сучасни й стан правового регулювання адміністративної відповідальності юридичних осіб за порушення у сфері військового обліку працівників потребує подальшого вдосконалення в напрямі посилення превентивного впливу адміністративних санкцій, оптимізації процедур адміністративного провадження та підвищення ефективності взаємодії між військовими комісаріатами та суб’єктами господарювання.Перспективними напрямами розвитку цього правового інституту є цифровізація процесів військового обліку та впровадження автоматизованих систем контролю за дотриманням вимог військово-облікового законодавства.