АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ОБ'ЄКТІВ КУЛЬТУРНОЇ ТА ПРИРОДНОЇ СПАДЩИНИ: ТЕОРЕТИКО-КОМПАРАТИВНИЙ ПІДХІД

Анотація

Стаття присвячена розкриттю особливостей адміністративно-правового захисту об’єктів культурної й природної спадщини в теоретико-компаративному аспекті. Автор наголошує на важливості належного адміністративно-правового регулювання цієї сфери як одного з ключових чинників збереження національної ідентичності, історичної пам’яті. У роботі системно розглядаються міжнародні стандарти та рекомендації ЮНЕСКО, а також аналізується практика різних країн світу, що дозволяє окреслити спільні риси ефективних механізмів охорони та визначити оптимальні шляхи вдосконалення законодавства. Зокрема, звернено увагу на те, що в багатьох розвинутих правових системах існує чітка адміністративно-правова процедура виявлення, реєстрації і моніторингу пам’яток, яка поєднується з жорсткими санкціями за порушення охоронного статусу. Разом із тим, підкреслюється зростаюча роль взаємодії центральних органів виконавчої влади та місцевого самоврядування та громадськості, які у низці країн активно залучаються до прийняття управлінських рішень і контролю за станом історико-культурних і природних об’єктів. Доведено, що цифрові інструменти – відкриті реєстри, геоінформаційні системи, платформи для електронних звернень – є перспективним засобом підвищення прозорості адміністративних процедур і покращення координації між органами публічної влади. Окремо розглянуто чинники, що ускладнюють забезпечення дієвого захисту: надмірна централізація, нестача фінансування, неузгодженість із законодавством про довкілля та брак механізмів адаптації до кліматичних викликів. На прикладах Франції, Великої Британії, Німеччини та США проілюстровано різні форми управління у сфері охорони пам’яток, від ієрархічних структур до більш децентралізованих моделей із сильним громадським сектором. У дослідженні обґрунтовано тезу про те, що успішність адміністративно-правового захисту безпосередньо залежить від комбінації імперативних норм, технічної і фінансової підтримки, а також належної взаємодії між державними органами, громадою й приватним бізнесом. Автор дійшов висновку, що багатогранність і складність адміністративно-правового регулювання вимагають поєднання найкращих закордонних практик із урахуванням локальних особливостей, а також стимулювання суспільної підтримки, без якої будь-які нормативні приписи залишаються лише декларативними. Зрештою, підкреслюється, що адміністративно-правові механізми, орієнтовані на збереження культурної й природної спадщини, сприяють не тільки збереженню історичних, естетичних та екологічних цінностей, а й формуванню сталих основ майбутнього розвитку суспільства.