Центральноукраїнський вісник права та публічного управління

ОБҐРУНТОВАНИЙ РИЗИК ЯК ПРАВОВИЙ, ПСИХОЛОГІЧНИЙ ТА УПРАВЛІНСЬКИЙ ВИКЛИК: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРИКЛАДНІ ПЕРСПЕКТИВИ

2026-06-10T08:02:36+03:00

Стаття присвячена проблемі виправданого ризику (ст. 42 Кримінального кодексу України) як актуальної правової, соціально-психологічної та управлінської міждисциплінарної теоретико-прикладної проблеми. Проведено розмежування між «виправданим ризиком» – «крайньою необхідністю» – «необхідною обороною» в умовах воєнного стану. Запропоновано концепцію «публічно задокументованого ризику», побудовану на підставі інтеграції положень кримінально-правового інституту обґрунтованого ризику (ст. 42 КК України), висновків з практики правового доказування випадків, що виключають кримінальну протиправність діяння посадових осіб, та психології прийняття ризикових рішень. Як приклади ризику, оцінено дії держслужбовців військово-цивільних адміністрацій та поліцейських підрозділу «Білий янгол» (евакуація тощо). Вказано на обставини, що обтяжують відмову у знятті питання про кримінальну відповідальність суб’єктів ризику, особливо у разі людських жертв, суспільно небезпечних наслідків, істотної шкоди. Зазначено про необхідність ширшого використання судом у вирішенні питання про кримінальну відповідальність за рішення та дії суб’єктів ризику, пов’язану з ризиком, експертні знання та ну методологію психологічної оцінки ризику. Запропоновані теоретичні підходи та практичні алгоритми дозволяють мінімізувати кримінально-правові ризики для посадових осіб, поліцейських і водночас забезпечити захист життя цивільного населення. Зроблено висновок, що фахівці у сфері публічного управління та адміністрування, законодавці, судді, судові психологи-експерти мають сприяти: посиленню доктринальної бази для категорії «виправданий ризик» в умовах війни та застосуванню методології судово-психологічної експертизи ризику; правовому визнанню реальності психологічних механізмів прийняття рішень в критичних ситуаціях з трагічними наслідками, особливо у разі масових людських жертв; більш чіткої регламентації правової кваліфікації у перевищенні повноважень щодо діянь, які піддані перевірці з боку суду.

ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ КОНФЛІКТУ ІНТЕРЕСІВ У ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ ПРО ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ

2026-06-10T08:15:50+03:00

Стаття присвячена комплексному дослідженню поняття «конфлікт інтересів» у публічно-правовій сфері, аналізу його видів, правової природи, механізмів врегулювання та особливостей адміністративної відповідальності за відповідні порушення на публічній службі. Встановлено, що конфлікт інтересів є складним правовим і соціальним явищем, яке виникає внаслідок зіткнення приватних інтересів особи, уповноваженої виконувати функції держави або місцевого самоврядування, з її службовими обов’язками. Неврегульований конфлікт інтересів може призводити до зловживань владою, підвищення ризику корупційних дій та суттєвого зниження рівня довіри громадян до державних інституцій. Попри тривалий науковий дискурс, в українській правовій доктрині досі відсутній єдиний підхід до визначення цього поняття, а саме поняття нерідко трактується надто широко. Проаналізовано чинне законодавство України, зокрема Закон України «Про запобігання корупції» та Кодекс України про адміністративні правопорушення. Визначено, що законодавець розмежовує реальний і потенційний конфлікти інтересів, що має принципове значення для диференціації юридичної відповідальності. Адміністративна відповідальність за статтею 172-7 КУпАП настає виключно у разі порушення вимог щодо врегулювання реального конфлікту інтересів. Виявлено законодавчу прогалину: об’єктивна сторона відповідного правопорушення не охоплює аспект «невчинення дій» в умовах конфлікту інтересів, що потребує законодавчого уточнення. Розкрито зміст поняття «приватний інтерес» та суміжних категорій – «близькі особи» і «пряме підпорядкування». Визначено типові сфери підвищеного ризику виникнення конфлікту інтересів: розподіл публічних ресурсів, кадрові рішення, дозвільна діяльність, тендерні процедури та здійснення контрольно-наглядових повноважень. Досліджено роль Національного агентства з питань запобігання корупції як ключового суб’єкта моніторингу та врегулювання конфліктів інтересів, зокрема щодо розробки методичних рекомендацій та імплементації стандартів ОЕСР. Здійснено порівняльний аналіз підходів до регулювання конфлікту інтересів в Україні та зарубіжних країнах – Австралії, Німеччині та Норвегії. Обґрунтовано доцільність збереження нормативного визначення поняття з одночасним його вдосконаленням в умовах реформування системи публічної служби.

СТАН ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ПРОТИ ВЛАСНОСТІ

2026-06-10T08:30:20+03:00

У статті визначається стан дослідження проблем відповідальності за кримінальні правопорушення проти власності. Вказується, що аналіз праць вчених, які було підготовлено/опубліковано після повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну дозволило їх систематизувати та диференціювати на декілька груп відповідно до предмету дослідження: 1) наукові праці, у яких розглядаються теоретичні проблеми кримінально-правової охорони власності; 2) наукові праці, у яких викладаються результати порівняльно-правових досліджень кримінально-правової охорони власності (зокрема як в цілому, так і у межах окремих держав); 3) наукові праці, у яких розглядаються окремі кримінальні правопорушення, які посягають на майнові права в межах інших суспільних відносин. Автор здійснив огляд праць вчених та їх актуальність на сучасному етапі розвитку держави. Зауважено на недоцільності доктринальних пропозицій щодо декриміналізації кримінального правопорушення, передбаченого ст. 196 КК України (необережне знищення або пошкодження майна). Доводиться актуальність питання кваліфікації кримінальних правопорушень проти власності, предметом яких є кошти на банківському рахунку. Підсумовується, що наразі більшість розглянутих ученими проблем залишаються не до кінця вирішеними, а низка слушних зауважень не була врахована суб’єктами законодавчої ініціативи, що, беззаперечно, негативно впливає на якість та ефективність кримінально-правової політики в Україні. Аргументовано, що на сьогодні доцільною є інтенсифікація наукових пошуків за вказаним напрямом, предметом яких має стати виявлення способів та шляхів удосконалення видів та розмірів покарань, які можуть бути призначені за кримінальні правопорушення проти власності, особливостей розмежування останніх із суміжними видами протиправних діянь, визначення особливостей кваліфікації таких суспільно небезпечних діянь в умовах воєнного стану тощо.

ОСОБА СЕКСУАЛЬНОГО НАСИЛЬНИКА У СТРУКТУРІ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ ПРОТИ СТАТЕВОЇ СВОБОДИ ТА СТАТЕВОЇ НЕДОТОРКАНОСТІ ОСОБИ

2026-06-10T08:39:21+03:00

У статті досліджено місце особи сексуального насильника у структурі криміналістичної характеристики статевих кримінальних правопорушень, передбачених статтями Розділу IV КК України. Констатується, що сексуальна потреба та її задоволення є фізіологічною функцією людського організму, генетично запрограмованою на рівні інстинкту, проте спосіб реалізації цієї потреби перебуває під суттєвим впливом соціального середовища та безпосереднього оточення особи. Тому у кримінальному провадженні щодо зазначених кримінальних правопорушень принципово важливим є дослідження соціальних зв’язків сексуального насильника, які перебувають у закономірному зв’язку з іншими елементами криміналістичної характеристики. Обґрунтовується теза про те, що типові риси особи сексуального насильника детерміновані наявністю чи відсутністю соціального зв’язку знайомства між ним і потерпілою особою. На підставі цього критерію запропоновано виокремлення двох категорій правопорушників. До першої належать особи, які були незнайомі потерпілій: вони вчиняють кримінальні правопорушення сексуального характеру шляхом підстереження випадкової жертви та нападу на неї в безлюдному місці із застосуванням фізичного насильства або погрозою його застосування. У межах цієї категорії виокремлено та охарактеризовано підгрупи «ґвалтівників-нападників» і «ґвалтівників-маніяків» із зазначенням їх характерологічних особливостей, що мають значення для організації розшуку, ідентифікації підозрюваного та побудови системи доказування. До другої категорії належать правопорушники, знайомі потерпілій: вони використовують довірливі стосунки, що склалися у сферах подружніх, побутових, трудових, творчих та службових відносин. Серед представників цієї групи виокремлено «чоловіків-насильників», «побутових насильників», «дружніх насильників» і «службових насильників» із розкриттям специфіки механізму вчинення ними кримінального правопорушення та особливостей формування предмета доказування. Наведені класифікаційні групи правопорушників мають відмінні характерологічні особливості, що суттєво впливають на визначення напрямків розслідування та системи доказування обставин вчинення статевих кримінальних правопорушень.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ДОРОЖНЬОГО РУХУ: АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ВИЗНАЧЕННЯ

2026-06-10T08:48:37+03:00

У статті обґрунтовано поняття адміністративно-правового регулювання освітньої діяльності у сфері реалізації державної політики щодо забезпечення безпеки дорожнього руху. На підставі результатів критичного аналізу окремих наукових поглядів щодо сутності і змісту категорії «адміністративно-правове регулювання», визначення поняття «освітня діяльність» у теорії й Законі України «Про освіту» та їх співвідношення, безпекової спрямованості державної політики щодо дорожнього руху виділено ключові положення, які мають бути враховані при формулюванні поняття «адміністративно-правове регулювання освітньої діяльності у сфері реалізації державної політики щодо забезпечення безпеки дорожнього руху»: відображення юридичного змісту цього поняття через визначення його правової основи; цілеспрямований характер регулювання, що потребує конкретизації мети здійснення; визнання регулювання як певного виду діяльності, яка має не тільки цілеспрямований, а й послідовий характер, коли регулюючий вплив здійснюється за допомогою послідовно здійснюваних, логічно та процедурно пов’язаних між собою дій; суб’єктна складова, яка представлена уповноваженими державними органами; інструменти (форми і методи) цілеспрямованого впливу, пріоритетність яких визначена метою регулювання. Запропоновано визначити адміністративно-правове регулювання освітньої діяльності у сфері реалізації державної політики щодо забезпечення безпеки дорожнього руху як процес регулюючого впливу правової норми на адміністративно-правові відносини у виділеній сфері через систему інструментів регулювання, що застосовують уповноважені суб’єкти реалізації державної політики, а обсяг і характер інструментів визначені необхідністю забезпечення якості освітньої діяльності у формальній та/або неформальній освіті як умови гарантування безпечного дорожнього руху.

СТРАТЕГІЧНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПРОГНОЗУВАННЯ ТА ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ

2026-06-10T09:02:42+03:00

У статті здійснено комплексне теоретико-прикладне дослідження стратегічного кримінального аналізу як одного з базових інструментів прогнозування криміногенної ситуації та запобігання злочинності в умовах трансформації сучасного безпекового середовища. Обґрунтовано, що стратегічний кримінальний аналіз посідає самостійне місце в системі кримінального аналізу та виконує функцію довгострокового інформаційно-аналітичного забезпечення правоохоронної діяльності, орієнтованого на виявлення тенденцій злочинності, оцінку криміногенних ризиків, формування стратегічних пріоритетів і розроблення превентивних управлінських рішень. Проаналізовано наукові підходи до розуміння кримінального аналізу, його типології та зв’язку з моделлю правоохоронної діяльності, керованої аналітичною розвідкою (Intelligence-led Policing). Встановлено, що стратегічний кримінальний аналіз, на відміну від тактичного й оперативного, зосереджується на довгострокових загрозах, «гарячих точках», структурних змінах злочинності та перспективних сценаріях її розвитку. Розкрито значення SWOT-аналізу, SOCTA, OSINT, аналізу ризиків, ситуаційного та географічного аналізу як найбільш релевантних інструментів стратегічного аналізу. Окрему увагу приділено інституціоналізації кримінального аналізу в Україні, ролі підрозділів кримінального аналізу Національної поліції, а також перспективам використання сучасних цифрових платформ, здатних підсилити прогностичну й превентивну функції аналітичної діяльності. Доведено, що стратегічний кримінальний аналіз слід розглядати не лише як інструмент опису криміногенної обстановки, а як механізм управління криміногенними ризиками та підготовки рішень на рівні державної, регіональної й відомчої політики у сфері протидії злочинності. Практична реалізація запропонованих підходів сприятиме підвищенню ефективності стратегічного планування в органах правопорядку, забезпечуючи перехід від реактивного реагування до проактивного управління криміногенними ризиками та зміцнення загальної безпеки суспільства.

ЦИФРОВІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ: ДАНІ, КІБЕРЗАХИСТ І ЗАХИСТ ПЕРСОНАЛЬНОЇ ІНФОРМАЦІЇ В ПРАКТИКАХ ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ

2026-06-10T09:15:13+03:00

Сучасні проблеми цифровізації змінюють підходи у забезпеченні державної безпеки та охорони громадського порядку. У статті розглянуто як використання цифрових даних, аналітичних систем та технологій у сфері кіберзахисту впливає на роботу органів, відповідальних за безпеку та громадський порядок. Окрім того, увагу приділено питанням безпеки персональної інформації, ризикам витоку даних та необхідності дотримання стандартів інформаційної безпеки. Проведено аналіз застосування практичних інструментів з метою підвищення ефективності контролю, реагування та прийняття управлінських рішень. Визначено основи застосування практичних інструментів, необхідних для підвищення ефективності контролю, реагування та прийняття управлінських рішень. Зазначено, що гармонізація цифрових технологій та їх захист сприяють зміцненню довіри в суспільстві, позитивно впливають на покращення якості управління та рівня громадської безпеки. Встановлено, що цифрова трансформація потребує комплексних механізмів координації між різними державними інституціями, адже ефективний обмін інформацією та інтеграція систем спостереження значно підвищують здатність органів влади своєчасно та в повному обсязі реагувати на порушення. Розвиток і впровадження цифровізації впливає на появу нових етичних та правових викликів, пов’язаних із контролем за використанням алгоритмів, мінімізацією ризиків надмірного втручання в особисте життя громадян, забезпеченням прозорості обробки даних. Наголошено, що ефективне управління у сфері безпеки потребує не лише інноваційного впровадження, а й формування культури інформаційної відповідальності, підвищення цифрової компетентності працівників та створенню надійної нормативно-правової основи. Сукупність зазначених аспектів впливає на розвиток цілісної цифроорієнтованої системи безпеки, здатної протистояти зовнішнім загрозам та забезпечувати високий рівень захисту громадян.

СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ У ПРОЦЕСІ ПРОВЕДЕННЯ ОРЗ ТА НСРД ПІД ЧАС ФІКСАЦІЇ ФАКТІВ КОРУПЦІЙНИХ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ

2026-06-10T09:24:50+03:00

У статті визначено що найбільший відступ від стандартів правосуддя спостерігається в питанні санкціонування слідчим суддею проведення оперативно-розшукових заходів та негласних слідчих (розшукових) дій. Виокремлено проблемні питання реалізації механізмів судового контролю у процесі проведення оперативно-розшукових заходів та негласних слідчих (розшукових) дій під час фіксації фактів корупційних кримінальних правопорушень, зокрема той факт, що використовуються юридичні терміни й поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю і правовою культурою слідчого судді, наприклад, при врахуванні достатності підстав для призначення розгляданих оперативних й наданні дозволу на проведення оперативно-розшукових заходів або негласних слідчих (розшукових) дій, важливі питання віддані на суб’єктивний розсуд судді, що обумовлює неналежну нормативну регламентацію судової дискреції, дисбаланс в бік надмірного розширення суб’єктивного розсуду слідчого судді, наявність законодавчого обмеження витребувати слідчому суддею від органу досудового розслідування (прокурора) додаткових матеріалів для перевірки підстав і приводів призначення негласних слідчих (розшукових) дій. Запропоновано розширення та деталізація процедури розгляду слідчим суддею клопотання слідчого, прокурора про дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а саме – передбачити покроковий механізм надання органом розслідування та прокурором на вимогу слідчого судді додаткових документів для перевірки необхідності, підстав, очікуваних результатів негласних слідчих (розшукових) дій, уведення до кримінального процесуального законодавства критеріїв розмежування оперативно-розшукових заходів та негласних слідчих (розшукових) дій, передбачити покрокову процедуру розгляду слідчим суддею клопотань органу досудового розслідування та прокурора про надання дозволів на здійснення оперативно-розшукових заходів і негласних слідчих (розшукових) дій.

ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДИ ІДЕНТИФІКАЦІЇ ТА ДОКУМЕНТУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗОВАНИХ КІБЕРЗЛОЧИННИХ УГРУПОВАНЬ

2026-06-10T09:35:29+03:00

Інноваційні методи ідентифікації та документування діяльності організованих кіберзлочинних угруповань. У статті досліджено комплекс інноваційних методів ідентифікації учасників організованих кіберзлочинних угруповань та документування їх протиправної діяльності в контексті кримінального провадження. Встановлено, що ефективна ідентифікація в сучасних умовах базується на принципі мультиджерельної кореляції цифрових даних, оскільки жоден окремий технічний показник не є достатнім для доведення причетності особи до вчинення кримінального правопорушення. Проаналізовано метод глибокого аналізу мережевих артефактів (network artifact correlation), який передбачає комплексне дослідження технічних параметрів мережевого з’єднання – значень TTL (Time To Live – час життя пакета), TCP Window Size, наборів TCP-опцій та часових інтервалів між пакетами, – що формують «мережевий відбиток» пристрою навіть за умов використання VPN (Virtual Private Network – віртуальна приватна мережа) або TOR-інфраструктури (The Onion Router). Висвітлено метод TLS/SSL-фінгерпринтингу (Transport Layer Security / Secure Sockets Layer) за алгоритмами JA3/JA4, блокчейн-кластеризацію з використанням multi-input heuristic, OSINT-кореляцію (Open Source Intelligence – розвідка на основі відкритих джерел) псевдонімів, лінгвістичну атрибуцію (stylometric profiling), аналіз схожості шкідливого коду (code similarity detection), поведінкову біометрію та метод цифрового пристроєвого відбитка. Окрему увагу приділено процедурам криміналістичного документування електронних доказів: застосуванню write-blocker-пристроїв, bit-by-bit копіюванню, обчисленню криптографічних хеш-сум (MD5, SHA-256) та забезпеченню безперервності ланцюга зберігання доказів (chain of custody). Обґрунтовано, що комплексне застосування описаних методів формує багаторівневу модель атрибуції, яка поєднує технічні, фінансові та поведінкові маркери і відповідає вимогам допустимості та достовірності електронних доказів у кримінальному процесі. Зроблено висновок про необхідність систематичного впровадження інтегрованих аналітичних платформ, підвищення кваліфікації слідчих у сфері цифрової криміналістики та посилення міжнародної правової співпраці у сфері протидії кіберзлочинності.

ГЕНЕЗИС ТА ТРАНСФОРМАЦІЯ НАУКОВОЇ ПАРАДИГМИ ПРАВОВИХ ГАРАНТІЙ В УКРАЇНІ: МІЖГАЛУЗЕВИЙ ВИМІР

2026-06-10T09:48:23+03:00

У статті проведено комплексне дослідження еволюції наукової парадигми правових гарантій в українській юриспруденції за період з 2000-го по 2026-й роки. Акцентується увага на тому, що сучасна правова наука сформувала стійке уявлення про правове гарантування, проте галузева диференціація породила розмаїття дефініцій та відсутність єдиного концептуального підходу до розуміння цього інституту. Метою дослідження є концептуалізація наукової парадигми правового гарантування через простеження трансформації цієї ідеї від фрагментарних згадок до формування цілісного міжгалузевого інституту. На основі аналізу близько 100 дисертаційних досліджень доведено, що парадигма правових гарантій пройшла шлях від формально-позитивістського розуміння як «обов’язку держави» до сучасного бачення як складного багатофункціонального механізму забезпечення правового статусу особи. Встановлено, що витоки вітчизняної наукової думки базувалися на приматі «державного забезпечення», де гарантії розглядалися як додаток до прав людини. Проте сучасний вектор змістився з «державоцентриського» на «людиноцентриський», де юридичні гарантії виступають фундаментальним механізмом реалізації прав людини та обмеження влади. Особливу увагу приділено галузевій специфіці. Зокрема у кримінальному процесі простежується перехід від вузькосуб’єктного підходу до системно-функціонального, де гарантії забезпечують баланс між приватним та публічним інтересом у кримінальному провадженні. В адміністративному праві відбулася трансформація від засобів захисту від держави до механізмів сервісної держави, де домінують превентивні та регулятивні інструменти. У цивільному праві гарантії еволюціонували від «сурогату поруки» радянського зразку до диспозитивних засобів забезпечення зобов’язань, адаптованих до вимог міжнародного приватного права. У трудовому праві фокус змістився на розмежування сфер відповідальності держави та роботодавця, де пріоритетом є дієвість пільг у реальних економічних умовах. У висновках автор узагальнює інваріантне ядро сучасної парадигми, яке характеризується розширенням об’єкту гарантування (від прав особи до соціально-правових інститутів та процесів, таких як безпека тощо) та утвердженням гарантій як самостійної міжгалузевої категорії. Сформульовані положення закладають методологічне підґрунтя для подальшого переосмислення природи правових гарантій у контексті верховенства права та людиноцентризму.

КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА МЕДИЧНОГО ТА ФАРМАЦЕВТИЧНОГО ПРАЦІВНИКА ПРИ РОЗСЛІДУВАННІ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПЕРЕДБАЧЕНИХ СТ. 140 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

2026-06-10T10:02:00+03:00

У статті розглянуто питання криміналістичної характеристики медичного та фармацевтичного працівника при розслідуванні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 140 Кримінального кодексу України. Метою дослідження є вивчення типових особливостей та криміналістично значущих ознак медичних та фармацевтичних працівників, які притягались до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 140 Кримінального кодексу України. Встановлено, що медичний працівник – це особа, яка має лікарську або медсестринську професійну кваліфікацію, провадить професійну діяльність із надання медичної допомоги та здійснює інші пов’язані з такою діяльністю заходи відповідно до законодавства, у тому числі як фізична особа-підприємець, яка має ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики. Фармацевтичний працівник – це особа, яка має фармацевтичну професійну кваліфікацію, провадить професійну діяльність із надання фармацевтичної допомоги та здійснює інші пов’язані з такою діяльністю заходи відповідно до законодавства У контексті розслідування неналежного виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником мають значення такі ознаки як вік, стать, місце мешкання, сімейний стан, коло спілкування, освіта, місце роботи, посада, досвід роботи, стан здоров’я, вміння та навички. Суттєвими ознаками особи правопорушника є відомості щодо освіти, кваліфікації, займаної посади та характеру обов’язків, які особа виконує відповідно до посадової інструкції або функціональних обов’язків. Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником найчастіше вчиняється: 1) лікар акушер-гінеколог – 66,7 %; 2) лікар-хірург – 40 %; 3) лікар-анестезіолог – 23,3 %; 4) лікар-інфекціоніст – 6,7 %; 5) лікар-педіатр – 6,7 %; 6) лікар-травматолог – 6,7 %; 7) фельдшер – 6,7 %; 8) медична сестра – 6,7 %; 9) провідний науковий співробітник відділення реконструктивно-відновлювальної хірургії ЛОР-органів – 3,3 %; 10) лікар-уролог – 3,3 %; 11) лікар ультразвукової діагностики – 3,3 %; 12) лікар-нейрохірург – 3,3 %; 13) лікар-терапевт – 3,3 %; 14) старший науковий співробітник відділення анестезіології та інтенсивної терапії – 3,3 %.

ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ ЗБЕРЕЖЕННЯ АДВОКАТСЬКОЇ ТАЄМНИЦІ ПІД ЧАС ОБШУКУ ЖИТЛА ЧИ ІНШОГО ВОЛОДІННЯ АДВОКАТА

2026-06-10T10:16:05+03:00

Проведення обшуку в приміщенні адвоката є винятковою процесуальною дією, яка дозволяється лише за умови наявності чітко визначених законодавством підстав. У таких випадках обов’язковим є дотримання встановлених правових гарантій, які регулюють діяльність адвокатів. Головна мета цих гарантій полягає у створенні необхідних умов для забезпечення незалежності адвоката, дотримання принципу адвокатської таємниці й недопущення будь-якого незаконного впливу чи втручання в його професійну діяльність. Утім аналіз національного законодавства засвідчує наявність низки проблемних питань у правовому регулюванні проведення таких обшуків. Однією з основних проблем є нечіткість судових ухвал щодо надання дозволу на обшук. Часто такі документи містять неконкретні формулювання, що створює загрозу порушення принципу пропорційності втручання у професійну діяльність адвокатів. Також важливим викликом є відсутність дієвих механізмів захисту адвокатської таємниці на електронних носіях інформації, що підвищує ризики розголошення конфіденційної цифрової інформації та кореспонденції. Додатково варто зазначити, що в Україні існує гостра потреба у створенні ефективних механізмів оскарження судових ухвал щодо обшуків. Відсутність належних засобів перевірки законності проникнення до приміщень суперечить вимогам статей 8 та 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Крім того, поширена практика автоматичного виконання судових ухвал без забезпечення змагальності процесу значно підвищує ризик зловживань і необґрунтованого втручання в права осіб. Правові гарантії адвоката під час обшуку його приміщень спрямовані на збереження принципів адвокатської таємниці та запобігання будь-яким спробам незаконного впливу або втручання в роботу адвоката. Такий підхід дозволяє ефективно реалізувати правовий статус адвоката та забезпечити захист суспільних інтересів у рамках здійснення правосуддя.

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ МАЛИМ І СЕРЕДНІМ БІЗНЕСОМ У СФЕРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

2026-06-10T10:32:39+03:00

Стаття є черговою спробою дослідити актуальні питання публічного управління малим та середнім бізнесом у сфері національної безпеки, встановити їх взаємозв’язок та визначити рольовий зміст в надзвичайних умовах розвитку економічного сектора країни. Надано авторську позицію щодо доцільності осучаснення принципів публічного управління малим та середнім бізнесом з урахуванням взаємозв’язку з національною безпекою Обґрунтовано доцільність адаптації принципів пріоритету прав і свобод людини, законності та своєчасності виконання функціональних обов’язків відкритості та прозорості здійснення підприємницької діяльності представниками малого та середнього бізнесу з урахуванням якісних параметрів публічного контролю відповідно до законодавчої платформи України. Розкрито змістовність основних сегментів впливу публічного управління малим та середнім бізнесом на економічну безпеку країни. Аргументовано доцільність адаптації понятійної категорії «система публічного управління малим та середнім бізнесом у сфері національної безпеки», яку запропоновано розуміти як сукупність способів і прийомів здатних забезпечити дієвість та ефективність публічного управління малим та середнім бізнесом в надзвичайних умовах розвитку економічного сектору країни, на базі правових норм і стандартів, які містять заходи державного управління щодо нівелювання існуючи ризиків та загроз, з метою збереження національних інтересів та забезпечення і зміцнення встановленого рівня національної безпеки. Обґрунтовано доцільність адаптації запропоновано сутнісного змісту «системи публічного управління малим та середнім бізнесом у сфері національної безпеки» як понятійної категорії.

ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ В УМОВАХ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ВОЄННОГО СТАНУ ТА У ПІСЛЯВОЄННИЙ ПЕРІОД: КРИМІНАЛІСТИЧНИЙ АСПЕКТ

2026-06-10T10:47:40+03:00

У статті комплексно узагальнено сучасні наукові підходи до організації інформаційного забезпечення досудового розслідування в умовах правового режиму воєнного стану та з урахуванням викликів післявоєнного періоду. Розкрито криміналістичний зміст інформаційного забезпечення як системи збирання, фіксації, обробки, аналізу, збереження та використання доказової інформації для прийняття процесуальних рішень і формування належної доказової бази. Проаналізовано ключові проблеми функціонування електронного кримінального провадження, зокрема обмежений доступ до інформаційних ресурсів у зоні бойових дій, пошкодження інфраструктури, затримки у проведенні слідчих дій та ризики втрати доказів. Окрему увагу приділено використанню цифрових доказів, OSINT-інструментів і технологій штучного інтелекту, які забезпечують можливість документування воєнних злочинів, аналізу великих масивів даних, ідентифікації осіб та встановлення причинно-наслідкових зв’язків. Визначено основні ризики щодо допустимості, достовірності та цілісності доказової інформації, зокрема пов’язані з порушенням «ланцюга збереження», маніпуляціями з цифровими даними та недостатнім нормативним врегулюванням застосування новітніх технологій. Обґрунтовано необхідність формування цілісної багаторівневої моделі інформаційного забезпечення, яка включає організаційний, інформаційно-технологічний, криміналістичний і правовий компоненти. Підкреслено відсутність системного науково-прикладного опрацювання післявоєнного етапу, зокрема питань відновлення інформаційної інфраструктури, систематизації та процесуальної легалізації матеріалів, зібраних у період воєнного стану, а також їх інтеграції у національні та міжнародні механізми правосуддя. Зроблено висновок про необхідність розроблення комплексної стратегії цифровізації та стандартизації інформаційного забезпечення досудового розслідування, що забезпечить підвищення його ефективності, стійкості та відповідності сучасним криміналістичним і правовим вимогам.

КОНСТРУКТИВІСТСЬКІ ОСНОВИ ТЕХНОЛОГІЇ БОРОТЬБИ ІЗ ЗЛОЧИННІСТЮ

2026-06-10T10:58:03+03:00

У статті досліджено конструктивізм як методологічну основу формування сучасних технологій боротьби зі злочинністю. Обґрунтовано обмеженість класичної об’єктивістської епістемології та доведено, що конструктивістська парадигма, яка розглядає пізнання як активне конструювання соціальної реальності, відкриває нові можливості для переосмислення криміналістичних технологій. Проаналізовано ключові положення конструктивістської епістемології. Встановлено, що злочинність у цьому підході розглядається як соціальний конструкт, що зумовлює перегляд традиційних підходів до її дослідження та профілактики. Особливу увагу приділено трансформації криміналістичної технології, яка в конструктивістській парадигмі розглядається не як жорсткий алгоритм, а як гнучка, адаптивна система, що формується залежно від конкретної криміналістичної ситуації. Розкрито двоєдину природу методологічної функції криміналістики, яка поєднує аналітичний та конструктивно-прагматичний напрями, спрямовані відповідно на інтерпретацію та моделювання криміналістичної реальності. Обґрунтовано, що інтеграція конструктивістського підходу сприяє подоланню методологічної кризи криміналістики, забезпечує ефективніше використання сучасних технологій, зокрема штучного інтелекту, та створює передумови для розвитку проактивних стратегій запобігання злочинності. Визначено, що криміналістичне знання слід розглядати як концептуалізований результат практичної діяльності суб’єкта, який формується в процесі взаємодії з об’єктами криміналістичного дослідження. Зроблено висновок, що конструктивізм виступає не лише теоретичною альтернативою класичній епістемології, а й ефективною методологічною платформою для розробки інноваційних технологій боротьби зі злочинністю, орієнтованих на комплексне пізнання, інтерпретацію та трансформацію криміналістичної реальності.

ВІКТИМОЛОГІЧНЕ ПРОГНОЗУВАННЯ В ЗАПОБІГАННІ НАСИЛЬНИЦЬКИМ ЗЛОЧИНАМ ПРОТИ СТАТЕВОЇ СВОБОДИ ТА СТАТЕВОЇ НЕДОТОРКАНОСТІ ДИТИНИ

2026-06-10T11:10:29+03:00

Статтю присвячено дослідженню віктимологічного прогнозування як одного з перспективних напрямів запобігання насильницьким злочинам проти статевої свободи та статевої недоторканості дитини в сучасних умовах, що характеризуються підвищеними соціальними, психологічними та безпековими ризиками. Обґрунтовано, що висока латентність таких злочинів, складність їх своєчасного виявлення та багатофакторність дитячої віктимізації зумовлюють необхідність не лише застосування профілактичних заходів, а й формування системи випереджального виявлення тенденцій, обставин і груп підвищеного ризику. Наголошено, що віктимологічне прогнозування повинно враховувати як внутрішні чинники, пов’язані з віком, психологічним станом, поведінковими особливостями та рівнем поінформованості дитини, так і зовнішні чинники, зокрема сімейне неблагополуччя, дефіцит соціального контролю, цифрові загрози, кризові умови проживання та вплив травматичного середовища. У роботі акцентовано увагу на тому, що віктимологічне прогнозування має спиратися на системний аналіз відомостей, які надходять від правоохоронних органів, закладів освіти, служб у справах дітей, соціальних установ, психологів і медичних працівників. Його практичне призначення полягає у своєчасному виявленні дітей, які перебувають у стані підвищеної віктимної вразливості, визначенні найбільш небезпечних середовищ і ситуацій, а також у виробленні обґрунтованих рішень щодо спрямування запобіжного впливу. Підкреслено, що особливого значення набуває прогнозування ризиків, пов’язаних із сімейною дезорганізацією, жорстоким поводженням, відсутністю належного батьківського контролю, контактами з небезпечним соціальним оточенням, а також із перебуванням дитини в онлайн-просторі, де зростає небезпека онлайн-грумінгу, сексуального шантажу та цифрової експлуатації. Окремий напрям аналізу становить вплив воєнного стану на ускладнення процесів прогнозування віктимізації дітей. Вимушене переміщення, руйнування звичних соціальних зв’язків, тимчасове проживання у небезпечних або невпорядкованих умовах, психологічне виснаження, послаблення контролю з боку дорослих та суттєве розширення цифрової комунікації створюють нові ризики сексуального насильства щодо дітей. У статті доведено, що за таких умов віктимологічне прогнозування має бути адаптоване до воєнних реалій і враховувати не лише традиційні криміногенні та віктимогенні чинники, а й нові форми загроз, зумовлені нестабільністю безпекового середовища.

ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЙ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

2026-06-10T11:32:46+03:00

Статтю присвячено теоретико-правовому дослідженню сучасних процесів цифрової трансформації на явища правової дійсності, зокрема акцентовано увагу на діджиталізації адміністративного процесу та особливостях інтеграції технологій штучного інтелекту (ШІ) в управлінську діяльність. У роботі проаналізовано нормативну базу, що визначає особливості використання інтелектуальних систем, зокрема Кодекс адміністративного судочинства України, Закон України «Про адміністративну процедуру» та положення Кодексу суддівської етики. Особливу увагу приділено трансформації проваджень у справах про адміністративні правопорушення через впровадження автоматичних режимів обробки даних та документообігу. В Україні розвиток цифрових технологій є пріоритетом національної правової політики. Найбільш затребуваними ці зміни є в судовому процесі, де взаємодія між сторонами та судовими органами традиційно спиралася на паперові документи та особисту присутність сторін. Спираючись на досвід правового регулювання в країнах Європейського Союзу, та наукові доробки вітчизняних і зарубіжних науковців у сфері права, автор виокремлює ключові переваги та ризики алгоритмізації правосуддя. Висвітлено дуалістичну природу цифрових технологій: їх здатність оптимізувати аналітичну роботу суду та водночас створювати загрози для принципів неупередженості та правової визначеності. У висновках наголошено, що впровадження ШІ має відбуватися за принципом підтримки, а не заміни людського інтелекту, за умови створення спеціального законодавчого механізму контролю за алгоритмічними рішеннями. В Україні останніми роками починають з’являтися ґрунтовні дослідження питання впровадження технологій на основі штучного інтелекту у суспільні процеси. Однак і юридична спільнота, і законодавець перебувають на початковій стадії правової регламентації відносин у суспільстві, які будуються на основі застосування алгоритмів та агентів штучного інтелекту. На сучасному етапі правова регламентація суспільних взаємовідносин нерозривно пов’язана з інтенсивним впровадженням цифрових інструментів, а отже це слід розглядати як один із векторів розвитку сучасних правових систем.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАКОННОСТІ ДІЙ ПРАЦІВНИКІВ ПОЛІЦІЇ І ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ЦЕНТРІВ КОМПЛЕКТУВАННЯ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ ПІД ЧАС МОБІЛІЗАЦІЙНИХ ЗАХОДІВ

2026-06-10T11:41:43+03:00

У статті здійснено комплексний науковий аналіз нормативно-правових засад забезпечення законності дій працівників Національної поліції України та територіальних центрів комплектування і соціальної підтримки під час реалізації мобілізаційних заходів в умовах правового режиму воєнного стану. Досліджено особливості правового регулювання відповідних правовідносин, зокрема співвідношення обов’язків громадян у сфері мобілізаційної підготовки та повноважень уповноважених суб’єктів публічної влади. Розкрито зміст та значення принципу законності як базової засади діяльності органів державної влади у період дії особливих правових режимів, а також проаналізовано його реалізацію крізь призму нормативної визначеності, процедурної врегульованості та судового контролю. Окрему увагу приділено розмежуванню понять «воєнний стан» і «стан війни», що має суттєве значення для правильного визначення обсягу повноважень органів влади та меж допустимого обмеження прав і свобод людини. Проаналізовано положення законодавства України, зокрема Конституції України, законів України «Про правовий режим воєнного стану», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про Національну поліцію», а також підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють порядок оповіщення військовозобов’язаних, перевірки документів та здійснення заходів контролю на блокпостах. На основі узагальнення судової практики встановлено формування сталої правової позиції щодо правомірності дій працівників поліції та ТЦК та СП, зокрема у частині зупинки транспортних засобів і перевірки документів у межах заходів воєнного стану. Обґрунтовано, що чинне законодавство формує внутрішньо узгоджену систему правових норм, у якій обов’язки громадян кореспондують із повноваженнями державних органів. Водночас наголошено на необхідності дотримання принципу пропорційності та забезпечення балансу між інтересами національної безпеки і правами людини. Сформульовано висновок, що законність дій уповноважених суб’єктів у сфері мобілізаційних заходів має розглядатися як комплексна правова категорія, що поєднує нормативну визначеність, процедурні гарантії та ефективний механізм контролю.

ВИЗНАННЯ ВИНУВАТОСТІ ПРИ ЗВІЛЬНЕННІ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ (НЕПРИЗНАЧЕННІ ПОКАРАННЯ) У ЗВ’ЯЗКУ ІЗ ПРИМИРЕННЯМ ВИННОГО З ПОТЕРПІЛИМ

2026-06-10T11:58:28+03:00

Статтю присвячено порівняльно-правовому аналізу умов звільнення від кримінальної відповідальності / непризначення покарання (вимоги чинної ст. 46 Кримінального кодексу України та ч. 1 ст. 3.4.1. проєкту нового Кримінального кодексу України станом на 22 лютого 2026 р. у разі примирення винного з потерпілим через призму обов’язку особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, визнати себе винуватою у його вчиненні. Під умовами звільнення від кримінальної відповідальності ми розуміємо вчинення кримінального правопорушення вперше; коло кримінальних правопорушень, за якими особу може бути звільнено від кримінальної відповідальності / не призначено їй покарання; обов’язок усунути заподіяну шкоду та відшкодувати завдані збитки. Було обґрунтовано, що доповнення ч. 1 ст. 3.4.1. проєкту КК України умовою «визнала себе винуватою у вчиненні такого кримінального правопорушення» заслуговує на схвалення. Статтю 46 КК України було запропоновано доповнити зазначеним положенням, а також розширити сферу її дії за рахунок умисних нетяжких злочинів, які посягають більшою мірою на приватні інтереси потерпілих і за якими позиція саме останнього мала б мати вирішальне значення, за умови повного відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди. Наголошено на застосуванні звільнення від кримінальної відповідальності лише до випадкових, ситуативних, у крайньому випадку нестійких злочинців. Покладення на особу, яка вчинила не лише проступок, необережний нетяжкий злочин, а й умисний нетяжкий злочин обов’язку визнати себе винуватим, поєднане із звуженням змісту терміну «вперше» та зобов’язанням повністю відшкодувати завдані збитки або усунути заподіяну шкоду дозволить виважено розшити сферу дії ст. 46 КК України, а значить економити ресурси правоохоронної та судової систем і одночасно забезпечувати захист прав потерпілих від низки умисних нетяжких злочинів відповідно до принципів гуманності та справедливості.

ВИЗНАЧЕННЯ КВАЛІФІКУЮЧИХ ОЗНАК КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ ЗА КРИТЕРІЄМ СОЦІАЛЬНОГО ЗВ’ЯЗКУ ПОТЕРПІЛОЇ ОСОБИ

2026-06-10T12:08:24+03:00

Статтю присвячено окресленню кваліфікуючих ознак кримінальних правопорушень з врахуванням критерію соціального зв’язку потерпілої особи. Наголошено, що чинне кримінальне законодавство не містить визначень, які розтлумачують категорії «близький родич», «близький родич та член сім’ї», «близька особа». Наголошено, що серед вітчизняних науковців також відсутня єдність позиції щодо сприйняття змісту згаданих категорій. Висловлено авторську точку зору, що в кримінально-правовій сфері доцільно використовувати категорію «близький родич та член сім’ї» як кваліфікуючу ознаку для злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканності особи. Водночас запропоновано взяти за основу аналогічну категорію, яка міститься у Кримінальному процесуальному кодексі України та доповнити її такими особами як двоюрідні брати та сестри, а також зведені брати та сестри, крім цього до вказаного переліку доцільно додати таких суб’єктів родинних відносин як рідні тітка, дядько, племінник, племінниця. Врахування в переліку близьких родичів та членів сім’ї не лише родичів прямої, а й бічної лінії споріднення, на наше переконання, в повній мірі відповідає уявленням в суспільстві про норми моралі, сімейні традиції та звичаї. Крім цього в статті висловлено авторську позицію, що категорія «близькі особи» є більш змістовною за своєю сутністю, яка крім близьких родичів та членів сім’ї охоплює також осіб, які перебувають з потерпілим у інтимних, дружніх (товариських), професійних відносинах. Така близькість в обов’язковому порядку має бути взаємною та засвідчена відповідною доказовою інформацією в кримінальному провадженні. Категорія «близькі особи» є доречною для окреслення переліку потерпілих від кримінальних правопорушень проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян та кримінальні правопорушення проти журналістів. Таким чином в статті здійснено висновок, що характеристика критерію соціального зв’язку потерпілої від кримінального правопорушення особи в межах кримінального права має визначатися дуальністю елементів (родинністю та близькістю). Такий підхід підтверджує доречність для кримінально-правової сфери двох правових категорій, а саме «близькі родичі та члени сім’ї» та «близькі особи».

ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ ТА УМОВИ ПРОВЕДЕННЯ СПЕЦІАЛЬНОГО СЛІДЧОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ

2026-06-10T12:43:55+03:00

У статі зазначено, що визначення поняття будь-якого явища – це розкриття його найбільш суттєвих ознак, що відображають його сутність, тобто його параметрів. З огляду на цю думку, у статті визначено параметри спеціального слідчого експерименту як НСРД як контролю за вчиненням злочину та як безпосередньо спеціального слідчого експерименту. Визначено зміст, умов та параметри спеціального слідчого експерименту, нам підставі чого зроблено висновок, що спеціальний слідчий експеримент – це комплекс здійснюваних уповноваженими суб’єктами, передбачених та регламентованих нормами кримінального процесуального закону дій, що спрямовані на забезпечення штучного «сприяння», або «ускладнення» для реалізації злочинних намірів особи в реальній ситуації з метою створення справжності злочинних дії у свідомості особи, яка планує їх вчинити, а також встановлення та фіксації дійсних намірів такої особи шляхом постійного контролю її дій щодо вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину у зазначених умовах з метою отримання даних, які підтверджують або спростовують інформацію про злочинну діяльність особи.

ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ У ЧАСТИНІ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНФІСКОВАНОЇ ЗБРОЇ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА ПРАКТИКИ РЕАЛІЗАЦІЇ

2026-06-10T13:22:26+03:00

У статті здійснено комплексне дослідження адміністративно-правового регулювання виконання судових рішень у частині конфіскації майна в Україні, з особливим акцентом на специфіці поводження зі зброєю як об’єктом підвищеної суспільної небезпеки. Проаналізовано сучасну модель організації виконавчого провадження, яка поєднує діяльність державних і приватних виконавців, та визначено її відповідність європейським тенденціям розвитку правових систем. Розкрито зміст нормативно-правових актів, що регулюють порядок розпорядження конфіскованим майном, зокрема їх відсильний і фрагментарний характер. Встановлено, що чинне законодавство не забезпечує цілісного та узгодженого механізму реалізації конфіскованої зброї, що проявляється у відсутності чітко визначених процедур взаємодії між органами виконавчої служби та спеціалізованими суб’єктами господарювання, неврегульованості порядку передачі, оцінки та реалізації такого майна, а також у наявності колізій між підзаконними нормативними актами. Окрему увагу приділено наслідкам реформування правоохоронної системи, що призвело до втрати актуальності окремих норм і утворення прогалин у правовому регулюванні. Досліджено організаційні аспекти виконання судових рішень щодо конфіскації зброї, зокрема проблеми відсутності належної інфраструктури для її реалізації, обмеженості кола суб’єктів, які відповідають ліцензійним вимогам, та економічних труднощів забезпечення такої діяльності. На основі аналізу судової практики встановлено, що у значній кількості випадків органи виконавчої служби змушені ініціювати зміну способу виконання судових рішень через неможливість реалізації конфіскованого майна, що фактично призводить до його знищення. Обґрунтовано, що така практика свідчить про системну неефективність інституту конфіскації у зазначеній сфері, оскільки вона не забезпечує досягнення його основної мети – надходження майна або коштів до державного бюджету.

ПОЛІМОРФІЧНІСТЬ СУВЕРЕНІТЕТУ – ПОШУКИ ІСТОРИКО- ТЕОРЕТИЧНИХ ЗАСАД КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМУ (ДОБА РАННЬОГО МОДЕРНУ)

2026-06-10T13:40:33+03:00

Досліджується поліморфізм значень категорії суверенітету та його вплив на процес конституціоналізму в ранньомодерну добу. Встановлено, що категорія суверенітету в домодерний період формувалася не як суто юридична конструкція, а як складний світоглядний політико-теологічний концепт, елемент природно-правового порядку, який переносився у позитивне право та виступав засобом його легітимації, репрезентуючи трансформацію морально-теологічних уявлень про великий порядок у політичні та владні структури. Оскільки природний порядок у ранньомодерній думці розумівся по-різному, суверенітет не міг набути чіткої смислової форми. Різні уявлення про природу Бога, провіденційний порядок, природу людини, вище благо, роль народу, корпорації та монарха у формуванні політичного тіла зумовили поліморфний характер категорії суверенітету та породили різні його форми. Отже, поліморфний характер категорії суверенітету не означає її внутрішньої суперечливості. Це історична закономірність, яка стала наслідком тривалої кризи середньовічного універсалізму та появи різних способів осмислення природного порядку і свободи особи у політико-правовій думці раннього модерну. У цьому контексті можна виокремити такі форми осмислення суверенітету: теологічний суверенітет (papal plenitudo potestatis), протестантський морально-дисциплінарний суверенітет, десакралізований суверенітет реальних володарів (версія макіавеллізму), суверенітет народу та провіденційний суверенітет монархії. Таким чином, суверенітет у ранньомодерній традиції не став єдиною уніфікованою категорією; він виступав множинним способом політико-правового репрезентування природного порядку. Для впорядкування його поліфонічних значень інтелектуальні течії модерну намагалися визначити принципи та межі форм суверенітету, що заклало підвалини конституціоналізму. Отже, поліморфізм суверенітету зумовив необхідність урахування культурно-історичних відмінностей і різних форм конституційного розвитку.

ПРИНЦИП ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА: СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО РОЗУМІННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ В ПРАКТИЦІ ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ У ТРУДОВИХ СПОРАХ

2026-06-10T13:54:04+03:00

У статті здійснено комплексний аналіз принципу верховенства права як фундаментального засобу регулювання трудових відносин в Україні, зокрема в аспекті примусового виконання рішень у трудових справах. Досліджено теоретичні концепції верховенства права у міжнародно-правовій доктрині та вітчизняній правовій науці – від класичних стандартів Венеціанської комісії Ради Європи до сучасних українських досліджень. Проаналізовано механізми вирішення індивідуальних трудових спорів та виконання відповідних рішень крізь призму принципу верховенства права, включаючи відповідність судового захисту вимогам статті 6 ЄКПЛ. Особливу увагу приділено трансформації правового регулювання трудових відносин: чинний Кодекс законів про працю 1971 року, попри численні спроби кодифікації, досі залишається основним актом. Додатково варто підкреслити, що ефективність реалізації принципу верховенства права у сфері трудових відносин безпосередньо залежить від узгодженості законодавчих норм і стабільності судової практики. Водночас посилення інституційних гарантій захисту прав працівників сприятиме підвищенню рівня довіри до правової системи загалом. Проєкт нового Трудового кодексу України № 14386 від 15.01.2026, рекомендований до прийняття за основу Комітетом Верховної Ради у лютому 2026 року, декларує відхід від радянської правової моделі та імплементацію міжнародних стандартів; водночас у частині регулювання індивідуальних трудових спорів він повертається до підходів попередніх кодифікаційних проектів, обмежуючись відсиланням до судового порядку без повноцінного механізму вирішення спорів. Виявлено системні прогалини у нормативному регулюванні та правозастосовній практиці виконання рішень у трудових справах, зокрема недостатність санкцій за їх невиконання, підтверджену практикою ЄСПЛ у справах проти України. Обґрунтовано конкретні пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання із залученням стандартів Ради Європи та МОП.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ УЧАСНИКІВ ОБШУКУ В УМОВАХ ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ: ПРАВОВИЙ ТА ТАКТИЧНИЙ ВИМІРИ

2026-06-10T14:12:31+03:00

У статті досліджено правові та тактичні аспекти забезпечення безпеки учасників обшуку в умовах підвищеної небезпеки, що набули особливої актуальності в умовах повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України. Встановлено, що чинне кримінальне процесуальне законодавство України, зокрема статті 234–236 КПК, містить лише загальні положення щодо порядку проведення обшуку і практично не регламентує питання забезпечення безпеки його учасників в умовах підвищеної небезпеки. Проаналізовано тактичні рекомендації криміналістичної науки та практику проведення обшуків у зонах збройного конфлікту. Визначено поняття «умови підвищеної небезпеки» під час обшуку та класифіковано відповідні фактори об’єктивного і суб’єктивного характеру. Обґрунтовано необхідність удосконалення правового регулювання та розроблення спеціальних тактичних алгоритмів для забезпечення безпеки слідчих, оперативних працівників та інших учасників обшуку. Запропоновано триетапну модель забезпечення безпеки (підготовчий, робочий, заключний етапи) та класифікацію обшуків за рівнем небезпеки (стандартний, підвищений, критичний). Досліджено особливості проведення обшуку на деокупованих територіях з мінною загрозою та обґрунтовано необхідність обов’язкового залучення спеціалістів-саперів. Розглянуто можливості застосування сучасних технічних засобів – безпілотних літальних апаратів, роботизованих комплексів, портативних рентгенівських сканерів. Проаналізовано зарубіжний досвід (США, Велика Британія, Польща) та сформульовано пропозиції щодо внесення змін до статті 234 КПК України, розроблення міжвідомчих протоколів і запровадження обов’язкової спеціальної підготовки слідчих до дій в умовах підвищеної небезпеки.