Центральноукраїнський вісник права та публічного управління

ДОБРОЧЕСНІСТЬ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПУБЛІЧНОГО ВРЯДУВАННЯ

2025-04-08T16:34:38+03:00

Актуальність роботи обумовлена тим, що питання розуміння сутності, структури, значення і взагалі концепту явища доброчесності набуло актуальності в контексті протидії корупції як досить не зрозумілий інструмент, покликаний знизити прояви корупції в сфері публічних взаємовідносин та покращити ситуацію в секторі державного управління в цілому. Україна знаходиться в процесі запровадження доброчесності в сферу публічного управління, оскільки це демонструє готовність країни до інтеграційних та глобалізаційних процесів. Особливо актуальним є процес інтеграції до безпекових міжнародних організацій і спільнот. Саме у сфері безпеки доброчесність є показником, який демонструє публічну політику країни в протидії будь-яким загрозам та готовність активно протидіяти їм. Метою роботи є визначення сутності, структури та можливості унормування доброчесності як комплексного інструменту забезпечення ефективності у сфері публічного управління. Стаття містить аналіз уявлення українців про культуру доброчесності за даними опитування, проведеного у вересні 2024 року. Запропоновано модель розуміння організаційної доброчесності відповідно до вимог, викладених в Парламентському довіднику (DCAF: 2015). У роботі визначено, що в сучасній практиці українського публічного управління найбільш широко врегульовані вимоги до доброчесності особи, яка обіймає посаду в сфері публічної діяльності. У сфері освіти і науки, правоохоронної діяльності, судочинства та державної служби доброчесність регламентується щодо виконання посадових обов’язків та закріплюється у кодексах честі або етичних кодексах. Проте такий підхід має низку недоліків, зокрема через те, що не охоплює регламентацію вимог до доброчесності діяльності організації та не висвітлює необхідність формування загальносуспільної культури доброчесності. Запропоновано більш широко використовувати процесний підхід та ризик-орієнтований підхід у досягнені організаційної доброчесності в публічному врядуванні.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА ГРОМАДЯН НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУД: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМ УКРАЇНИ ТА ЛІВАНУ

2025-04-08T16:38:26+03:00

У статті з’ясована сутність та визначено складники права на справедливий суд. Встановлена роль практики Європейського суду з прав людини у процесі гарантування права на справедливий суд. Проаналізовано характерні риси забезпечення права громадян на справедливий суд у двох країнах: Україні та Лівані. Встановлено, що дієвість суддів та всієї судової системи держави – то є необхідною умовою захисту прав кожної особи, виконання вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, правової визначеності та віри громадськості у верховенство права. Розкрито основні недоліки та проблеми практичного забезпечення права на справедливий суд у судочинстві двох країн. Основні проблеми судової системи ліванської держави: 1) глибока економічна та політична криза; 2) серйозні бюджетні скорочення; 3) нестабільна урядова інфраструктура, в якій значна частина державної служби не працює; 4) відсутність довіри громадськості до державних установ; 5) повсюдність конфесійності; 6) залежність суддів від політичних еліт. Проблеми судової влади України включають комплекс правових, організаційних та політичних викликів, які перешкоджають ефективному функціонуванню судової системи. Основні проблеми такі: 1) низька довіра суспільства до суддів через корупційні скандали; 2)недостатньо гарантована незалежність судової влади, що проявляється у впливові виконавчої та законодавчої гілок влади на суди; 3) недостатня ефективність судового розгляду, причинами чого можуть бути перевантаженість суддів; велика кількість нерозглянутих справ в апеляційних судах; тривалий розгляд справ, що спричиняє судову тяганину; 4) незавершеність реформи судової системи та системи забезпечення правосуддя; 5) кадрові проблеми в суддівському корпусі та апаратах судів; 6) проблеми виконання судових рішень виникають через відсутність реальних механізмів примусового виконання деяких судових рішень; 7) діджиталізація судової системи. Попри наявний прогрес за останні чотири роки у впровадженні електронного судочинства було виявлено недостатню інформатизацію судових процесів, що ускладнює доступ громадян до правосуддя. Порівняльний аналіз практик забезпечення права на справедливий суд в Україні та Лівані дав можливість виявити проблеми організації правового захисту прав людини в нашій державі, які цілком реально ліквідувати в найкоротші строки за умови наявності політичної волі. Для подолання цих проблем необхідним є завершення комплексної судової реформи, посилення контролю за доброчесністю суддів, зменшення політичного впливу на судову систему та покращення механізмів захисту прав громадян.

ОСОБЛИВОСТІ ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ ВИБОРЦІВ ПОЛТАВЩИНИ НА ПРЕЗИДЕНТСЬКИХ ТА ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ВИБОРАХ 2012–2019 РР.

2025-04-08T16:42:53+03:00

У статті досліджено особливості волевиявлення виборців Полтавщини на президентських і парламентських виборах 2012–2019 рр. Зазначено, що в Українській державі виборчий процес разом з політичною системою країни перебуває ще на стадії становлення, хоча загалом він постійно динамічний та віддзеркалює всі вади цієї системи. На всіх виборах проявляється дихотомія виборчих уподобань виборців – коли вони голосували за «свою» політичну партію, але при цьому підтримували кандидата до парламенту від іншої політичної сили або взагалі самовисуванця. Завдяки компаративному аналізу результатів президентських і парламентських виборів 2012–2019 рр. визначені певні регіональні особливості електоральних уподобань виборців Полтавщини. Позачергові та нетипові для України парламентські вибори у 2014 р. стали прямим наслідком трансформації електоральної свідомості під час Революції Гідності, а президентські вибори 2019 р. уже стали свого роду вироком політичній системі та оцінкою діяльності «старих» політичних еліт. Компаративний аналіз електоральних уподобань виборців вказує на те, що політична палітра підтримки парламентських партій Полтавщини перебуває постійно в динаміці. Результати волевиявлення в регіоні різняться від середньо українських, спостерігаємо зростання впливу проукраїнських національно-демократичних сил. Результати волевиявлення виборців як на президентських, так і парламентських виборах, як правило, залежать від кількох факторів: суспільно-політична ситуація в країні (кілька разів парламентські вибори впродовж останніх 20 років проводились достроково, відбулись Помаранчева революція та Революція Гідності тощо), якість виборчої роботи та самої місцевої команди (історії та репутації регіональних партійних лідерів), особливо партійної фракції (якщо вона є в регіоні), а також медійно-агітаційна робота на всеукраїнському і регіональному рівнях лідера партії, її активу. Зберігають вплив і рейтинг ті партії, що системно налагодили роботу з активом партії, мають структури в кожній громаді, побудували виборчу сітку (агітатори та члени виборчих комісій) і належне фінансування, постійну медійну присутність в регіоні. На всіх наступних, відтермінованих у зв’язку з російської агресією, виборах значну роль відіграватиме участь військових, про що свідчать опитування громадської думки.

ВПЛИВ КРИПТОВАЛЮТ НА ФІНАНСОВУ СИСТЕМУ ТА МОЖЛИВІ НАСЛІДКИ ДЛЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

2025-04-08T16:46:41+03:00

Актуальність проблеми використання криптовалют для злочинних цілей є надзвичайно високою в умовах сучасного розвитку цифрових технологій. Оскільки криптовалюти є анонімними та децентралізованими, їх використання в незаконних операціях може становити серйозну загрозу для фінансової системи та фінансово-економічної безпеки країни. Поширення криптовалют створює нові викликами для регуляторів, що зумовлює потребу в ефективних механізмах контролю та забезпеченні прозорості фінансових операцій. Зокрема, відомо, що криптовалюти активно використовуються в шахрайських схемах, кіберзлочинах та фінансуванні тероризму, що підвищує ризики для національних економік і стабільності фінансових систем. Метою дослідження є аналіз ризиків, пов’язаних із використанням криптовалют для злочинних цілей, а також оцінка існуючих підходів до регулювання їх обігу задля забезпечення фінансово-економічної безпеки. Зокрема, дослідження фокусується на визначенні обсягів та видів незаконних криптовалютних транзакцій, а також на вивченні ефективності різних механізмів регулювання криптовалют в контексті мінімізації ризиків для фінансово-економічної безпеки. Методи дослідження включають аналіз статистичних даних, зокрема статистики щодо незаконних криптовалютних операцій, а також огляд наукових публікацій. Аналіз наукових публікацій допомагає оцінити виклики, з якими стикаються регулятори, та перспективи запобігання фінансовим ризикам, пов’язаним із криптовалютами. Результати дослідження показують, що, хоча криптовалюти дійсно використовуються для незаконних цілей, їх частка в загальному обсязі транзакцій залишається низькою. Проте існують серйозні загрози для фінансово-економічної безпеки, зокрема в контексті кіберзлочинності та відмивання грошей. У результаті дослідження були запропоновані рекомендації щодо посилення регулювання криптовалютного обігу, зокрема через удосконалення механізмів фінансового моніторингу та посилення співпраці між міжнародними регуляторами для забезпечення стабільності фінансових систем. Це дослідження має значення для розробки політики та стратегії регулювання криптовалют, а також для наукових досліджень, спрямованих на вивчення впливу новітніх технологій на економічну безпеку.

«ЕКОЛОГІЧНА КАТАСТРОФА» ЯК ОЗНАКА ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО CТ. 441 КК УКРАЇНИ

2025-04-08T16:49:58+03:00

У статті досліджуються доктринальні підходи до розуміння поняття «екологічна катастрофа» як ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 441 КК України. Наведено погляди вітчизняних дослідників щодо цього питання. Узагальнення їх визначень екологічної катастрофи дозволяють зробити висновок, що дослідники використовують оціночні поняття, які також потребують додаткового тлумачення: велика площа території; суттєве обмеження; істотні негативні зміни; велика за масштабами аварія; тяжкі наслідки; стійкі або незворотні негативні зміни; надзвичайно небезпечне проживання; глобальний негативний вплив; серйозна, масштабна та довготривала шкода. Установлено, що визначення «екологічна катастрофа» відсутнє в будь-якому нормативно-правовому акті. Зазначається, що лише Кодекс цивільного захисту України надає визначення поняттю «катастрофа», яке використовується для тлумачення змісту таких понять як «надзвичайна ситуація» та «небезпечна подія». Звернуто увагу, що автори проєкту КК України у статті про екоцид відмовилися від словосполучення «екологічна катастрофа», замінивши його на терміни довгострокова та масштабна шкода з тлумаченням такої шкоди у глосарії проєкту. Запропоновано замінити у ст. 441 КК України словосполучення «екологічна катастрофа» на поняття «надзвичайна екологічна ситуація» в контексті Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації». Під надзвичайною екологічною ситуацією слід розуміти надзвичайну ситуацію, при якій на окремій місцевості сталися негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що потребують застосування надзвичайних заходів з боку держави. Негативні зміни в навколишньому природному середовищі – це втрата, виснаження чи знищення окремих природних комплексів та ресурсів внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи та інших факторів, що обмежують або виключають можливість життєдіяльності людини та провадження господарської діяльності в цих умовах.

МЕХАНІЗМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ: НАУКОВІ ПОЗИЦІЇ ТА ОСУЧАСНЕННЯ ЗМІСТУ В УМОВАХ СЬОГОДЕННЯ

2025-04-09T08:02:40+03:00

Стаття є черговою спробою дослідити особливості механізм публічного управління, встановити його взаємозв’язок з державним управлінням. У дослідженні набуло подальшого розвитку наукове уявлення про рольовий аспект публічного управління та механізму публічного управління, надано авторську позицію трактування їх змістовності з урахуванням надзвичайних умов розвитку країни. Обґрунтовано доцільність розуміння понятійної категорії «публічного управління» як сукупність способів і прийомів проведення управлінських циклів, у межах внутрішньої діяльності державних установ, які здатні забезпечити процес досягнення національних інтересів та цілей за рахунок організації діяльності суб’єктів публічної сфери, представників широкої громадськості та окремих громадських організацій, з метою досягнення результатів у сфері задоволення потреб життєдіяльності всіх громадян суспільства, котре знаходиться у надзвичайних умовах розвитку. Звернуто увагу на необхідність осучаснення змістовності механізмів публічного управління в умовах сьогодення. Запропоновано авторська позиція розуміння «механізму публічного управління» як комплексної системи, що має за базу правові норми державного управління, здатна забезпечити впровадження принципів та реалізацію функцій публічного управління, з урахуванням управлінських циклів, які мають свою структуру, методи, важелі, інструменти впливу на об’єкт публічного управління з відповідним інформаційним забезпеченням усіх суб’єктів публічного управління, з метою досягнення цільового призначення на основі збереження та дотримання національних інтересів на рівні країни, району, селищних територіальних громад. Обґрунтовано доцільність адаптації запропоновано сутнісного змісту МПУ як понятійної категорії.

МЕТА ЯК ОБОВ’ЯЗКОВА ОЗНАКА СУБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ. 359 КК УКРАЇНИ

2025-04-09T08:13:11+03:00

У статті проаналізовано підходи вчених до визначення можливості встановлення мети як обов’язкової ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 359 КК України. Вказано, що наразі чинна редакція ст. 359 Кримінального кодексу України, в якій встановлено кримінальну відповідальність за незаконні придбання, збут або використання спеціальних технічних засобів отримання інформації не відтворює рівня суспільної небезпечності, достатнього для криміналізації такого діяння. Аналіз судової практики надає підставу для констатації, що суб’єктивна сторона складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 359 КК України потребує доопрацювання, а саме – визначення обов’язковою ознакою мети вчинення такого діяння. Вказане зумовлено потребою в удосконаленні порядку притягнення осіб, які вчинили незаконні дії зі спеціальними технічними засобами негласного отримання інформації до адміністративної та кримінальної відповідальності. Констатовано, що саме вказівка на використання без мети негласного отримання інформації, а також незнання того, що технічний засіб належить до таких, що скеровані на негласне отримання інформації стає підставою для визнання можливим притягати особу до адміністративної відповідальності. Підсумовано, що встановлення у диспозиції ч. 1 ст. 359 КК України спеціальної мети вчинення незаконних дій зі спеціальними технічними засобами негласного отримання інформації надасть можливість, по-перше, правильно визначити безпосередній об’єкт такого діяння – право громадянина на недоторканність приватного життя, особисту та сімейну таємницю та родовий об’єкт – суспільні відносини, що забезпечують конституційні права та свободи людини і громадянина. По-друге, за таких умов ст. 195-5 КУпАП також може бути переглянута та викладена в новій редакції, в якій було б передбачено відповідальність за незаконні дії зі спеціальними технічними засобами негласного отримання інформації без мети втручання у приватне життя. Це надасть можливість усунути колізію із встановленням адміністративної відповідальності за зберігання, яке вчиняється після кримінально караного придбання.

ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ВИКЛЮЧНА КОМПЕТЕНЦІЯ СУДУ» В КОНТЕКСТІ РОЗГЛЯДУ СПРАВ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ЗА СТ. 175-1 КУПАП «КУРІННЯ ТЮТЮНОВИХ ВИРОБІВ У ЗАБОРОНЕНИХ МІСЦЯХ»

2025-04-09T08:17:27+03:00

У статті уточнено розуміння суб’єкта розгляду справ про адміністративні правопорушення, вчинені неповнолітніми (на прикладі статті 175-1 КУпАП «Куріння тютюнових виробів у заборонених місцях»). Визначено актуальність удосконалення адміністративної відповідальності за куріння тютюнових виробів у заборонених місцях. Підкреслено, що куріння сигарет є найпоширенішим способом вживання тютюну серед підлітків, а більшість людей, які вживають тютюн, розпочали куріння саме в підлітковому віці. Це спричиняє швидке формування нікотинової залежності та ускладнює відмову від куріння у старшому віці. Констатовано, що проблема куріння на теперішній час залишається доволі гострою, що в тому числі, може бути обумовлено й тим фактом, що куріння електронних цигарок набуває особливої популярності серед неповнолітніх, задовільний стан здоров’я яких є запорукою успішного розвитку нашої держави в стратегічній перспективі. Наголошено, що законодавство про адміністративну відповідальність має виробити дієві механізми, спрямовані на забезпечення прав неповнолітніх щодо здорового способу життя, у вільному від шкідливого впливу тютюнових виробів суспільному середовищі. Обґрунтовано доцільність визначення на законодавчому рівні виключної судової компетенції, одним із елементів якої мають вважатися суддівські повноваження щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, вчинені неповнолітніми. Виокремлено ряд важливих ознак, які іманентні виключній компетенції, як правовій категорії, а саме: носієм виключної компетенції, є державний орган, наділений державно-владними повноваженнями; делегування виключної компетенції іншому органові чи посадовій особі не допускається. Запропоновано поняття виключної компетенції суду щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, вчинені неповнолітніми особами віком від 16 до 18 років, як урегульованої нормами адміністративного права сукупності повноважень суду, спрямованих на забезпечення розгляду справ про адміністративні правопорушення, вчинені неповнолітніми. Надано пропозиції щодо внесення змін до статті 221 КУпАП, доповнивши її частиною другою наступного змісту: «Розгляд справ про адміністративні правопорушення, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років належить до виключної компетенції суддів районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів».

ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДЛЯ УКРАЇНИ В УМОВАХ ІНТЕГРАЦІЇ У МІЖНАРОДНІ БЕЗПЕКОВІ СТРУКТУРИ

2025-04-09T08:40:41+03:00

У статті аналізуються виклики та перспективи для України в умовах інтеграції до міжнародних безпекових структур. Зокрема, розглядаються аспекти геополітичної ситуації, вплив зовнішньої політики, а також роль України в глобальних безпекових ініціативах. Особлива увага приділяється процесам адаптації національної оборонної стратегії до стандартів міжнародних організацій, таких як НАТО та Європейський Союз. Зазначено, що інтеграція країн Центрально-Східної Європи, до НАТО і ЄС відбулася після значних політичних, економічних та військових реформ. Ці країни, які стали членами обох організацій після закінчення холодної війни, мають спільні риси в процесі адаптації до стандартів безпеки і демократії. Проаналізовано такі країни як Польща, Чехія, Словаччина, Балтійські країни, які будучи частинами Варшавського договору, здійснили значні реформи після падіння СРСР, що дозволило їм приєднатися до НАТО в 1999 році і ЄС в 2004 році. Ці країни значно збільшили свої оборонні витрати, модернізували збройні сили, провели політичні та економічні реформи, і це дозволило їм успішно інтегруватися в західні безпекові структури. В статті наголошується, що інтеграція України до міжнародних безпекових структур, зокрема НАТО та ЄС, має низку відмінностей порівняно з іншими країнами, що вступали до цих організацій. Найбільша відмінність полягає в геополітичній ситуації та безпекових загрозах, з якими стикається Україна. Оскільки Україна опинилася в умовах війни, що змусило її переглянути свої стратегічні пріоритети. Ця ситуація ускладнює інтеграцію України до НАТО та ЄС, оскільки Росія активно протидіє розширенню Альянсу та ЄС на схід, створюючи додаткові політичні і безпекові ризики для України. Автор підкреслює важливість розвитку співпраці з міжнародними партнерами для забезпечення стабільності в регіоні та подолання існуючих загроз національній безпеці. Стаття також висвітлює майбутні можливості для України у контексті її участі в глобальних безпекових ініціативах, а також визначає ключові напрями для посилення міжнародної співпраці в оборонній сфері.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ОБ'ЄКТІВ КУЛЬТУРНОЇ ТА ПРИРОДНОЇ СПАДЩИНИ: ТЕОРЕТИКО-КОМПАРАТИВНИЙ ПІДХІД

2025-04-09T08:48:00+03:00

Стаття присвячена розкриттю особливостей адміністративно-правового захисту об’єктів культурної й природної спадщини в теоретико-компаративному аспекті. Автор наголошує на важливості належного адміністративно-правового регулювання цієї сфери як одного з ключових чинників збереження національної ідентичності, історичної пам’яті. У роботі системно розглядаються міжнародні стандарти та рекомендації ЮНЕСКО, а також аналізується практика різних країн світу, що дозволяє окреслити спільні риси ефективних механізмів охорони та визначити оптимальні шляхи вдосконалення законодавства. Зокрема, звернено увагу на те, що в багатьох розвинутих правових системах існує чітка адміністративно-правова процедура виявлення, реєстрації і моніторингу пам’яток, яка поєднується з жорсткими санкціями за порушення охоронного статусу. Разом із тим, підкреслюється зростаюча роль взаємодії центральних органів виконавчої влади та місцевого самоврядування та громадськості, які у низці країн активно залучаються до прийняття управлінських рішень і контролю за станом історико-культурних і природних об’єктів. Доведено, що цифрові інструменти – відкриті реєстри, геоінформаційні системи, платформи для електронних звернень – є перспективним засобом підвищення прозорості адміністративних процедур і покращення координації між органами публічної влади. Окремо розглянуто чинники, що ускладнюють забезпечення дієвого захисту: надмірна централізація, нестача фінансування, неузгодженість із законодавством про довкілля та брак механізмів адаптації до кліматичних викликів. На прикладах Франції, Великої Британії, Німеччини та США проілюстровано різні форми управління у сфері охорони пам’яток, від ієрархічних структур до більш децентралізованих моделей із сильним громадським сектором. У дослідженні обґрунтовано тезу про те, що успішність адміністративно-правового захисту безпосередньо залежить від комбінації імперативних норм, технічної і фінансової підтримки, а також належної взаємодії між державними органами, громадою й приватним бізнесом. Автор дійшов висновку, що багатогранність і складність адміністративно-правового регулювання вимагають поєднання найкращих закордонних практик із урахуванням локальних особливостей, а також стимулювання суспільної підтримки, без якої будь-які нормативні приписи залишаються лише декларативними. Зрештою, підкреслюється, що адміністративно-правові механізми, орієнтовані на збереження культурної й природної спадщини, сприяють не тільки збереженню історичних, естетичних та екологічних цінностей, а й формуванню сталих основ майбутнього розвитку суспільства.

ФІНАНСОВА СПРОМОЖНІСТЬ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ В УКРАЇНІ: УПРАВЛІНСЬКІ ВИКЛИКИ ТА АДАПТАЦІЯ

2025-04-09T08:53:09+03:00

Стаття аналізує фінансову спроможність територіальних громад України та їхню адаптацію до умов воєнного стану протягом 2022–2025 років. Розглянуто вплив повномасштабного вторгнення Росії на бюджетні процеси: від різкого скорочення доходів у прифронтових регіонах до пожвавлення економічної активності в тилових. Висвітлено еволюцію «військового ПДФО» від початку повномасштабного вторгнення до його спрямування в державний бюджет та вплив який даний податок мав на розвиток територіальних громад. Досліджено адаптаційні заходи громад, зокрема використання депозитів, військових облігацій внутрішньої державної позики, сприяння релокації бізнесу та конкуренція за розміщення критично важливих підприємств. У статті висунуто й обґрунтовано гіпотезу, що зростання доходів громад від ПДФО у 2024 році стало можливим завдяки законодавчим змінам, які призвели до широкого розповсюдження бронювання працівників критично важливих підприємств, що в свою чергу змусило бізнес та найманих працівників вийти із тіні. Досліджено механізм компенсації для певних громад, які залежали від «військового ПДФО», щоб зменшити вплив його втрати на їх фінансову спроможність. Рекомендується створити фонд для підтримки прифронтових громад, що втратили доходи, для забезпечення їхньої фінансової стабільності. Прогноз на 2025 рік, базований на Бюджетній декларації на 2025–2027 роки, вказує на виклики нерівності й бюджетних обмежень. Дослідження акцентує увагу на координації місцевих і центральних органів влади для забезпечення стабільності та прогнозує потребу в удосконаленні бюджетного законодавства для зміцнення спроможності громад у кризовий і посткризовий періоди. Новизна дослідження полягає у виявленні й обґрунтуванні суттєвої ролі управлінських рішень у формуванні нових підходів до забезпечення фінансової спроможності громад в умовах складних викликів воєнного часу.

ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ВІЙСЬКОВОГО КОМАНДУВАННЯ ТА ВІЙСЬКОВИХ АДМІНІСТРАЦІЙ В УМОВАХ ДІЇ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ВОЄННОГО СТАНУ

2025-04-09T08:56:21+03:00

Питання адміністративно-правового статусу військового командування та військових адміністрації в умовах війни відіграють особливу роль та є актуальними на сьогодні, оскільки від ефективності та врегулювання цього питання на законодавчому рівні, а також реалізації їх компетенції в умовах сьогодення залежить захист та відновлення національних інтересів Україні. В зв’язку з чим постає необхідність у дослідженні порушеного питання та з’ясування їх впливу на регулювання суспільних відносин у зазначеній сфері. Тривалий термін дії правового режиму воєнного стану в Україні, а також досвід проведення інтенсивних бойових дій, які тривають в Україні, дозволяє прийти до висновку, що питання адміністративно-правового статусу тимчасових органів влади та військового командування стало є однією з нагальних проблем сучасності. У статі проаналізовано різні підходи до розуміння правового статусу, зроблено висновок, що адміністративно-правовий статус є похідним від правового статусу, зазначено, що в умовах правового режиму воєнного стану для виконання функцій держави стосовно оборони, забезпечення громадської безпеки і правопорядку, а також реалізації та впровадження заходів правового режиму воєнного стану, створюються тимчасові органи влади, а частина повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування передається військовому командуванню. Актуальність дослідження даного питання зумовлена також у практичній площині в зв’язку тим, що на сьогоднішній день, в умовах воєнного стану та затяжного збройного конфлікту можна більш глибоко дослідити питання, пов’язані із особливостями адміністративно-правового статусу тимчасово створених органів влади та доцільність делегування окремих повноважень військовому командування для впровадження заходів правового режиму воєнного стану, а також проблеми їх реалізації в практичній площині. За результатами даного дослідження, на підставі розуміння поняття «правовий статус», а також наукових підходів до поняття «адміністративно-правовий статус», аналізу діючого законодавства, було запропоновано визначення поняття «військове командування» та «військова адміністрація», проведено їх загальну характеристику та визначено їх особливості. В подальших наукових дослідженнях пропонується зосередити особливу увагу саме на дослідженні питань адміністративно-правового статусу військового командування та їх місце і роль в реалізації та впровадженні окремих видів заходів забезпечення правового режиму воєнного стану, що допоможе глибоко дослідити порушені питання та у разі необхідні врегулювати ці питання на законодавчому рівні.

ОСОБЛИВОСТІ УЧАСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕНИХ КРЕДИТОРІВ У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО

2025-04-09T09:04:51+03:00

У статті досліджуються особливості правового статусу забезпечених кредиторів у справі про банкрутство. Поява забезпечених кредиторів обумовлена тим, що до відкриття провадження у справі про банкрутство такий кредитор передбачив додатковий захист своїх вимог до боржника шляхом вчинення забезпечення виконання зобов’язання. Метою статті є розкриття нормативно-правового регулювання захисту прав забезпечених кредиторів у справі про банкрутство та виявлення характерних особливостей участі забезпечених кредиторів у конкурсному процесі. Наголошується, що забезпечені кредитори є найбільш захищеною категорією кредиторів у справі про банкрутство. У цьому контексті розкриваються та аналізуються такі положення законодавства про банкрутство: 1) забезпечений кредитор є стороною у справі нарівні з конкурсним кредитором та боржником; 2) господарський суд може обмежити дію мораторію у виняткових випадках, якщо такий мораторій може спричинити втрату предмета застави забезпеченого кредитора; 3) для забезпечених кредиторів не існує присікального строку для пред’явлення кредиторських вимог; 4) якщо забезпечений кредитор бажає стати конкурсним кредитором, то забезпечений кредитор може повністю або частково відмовитися від забезпечення; 5) звіт арбітражного керуючого про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат має бути схвалений зборами кредиторів (у справі про неплатоспроможність фізичної особи) чи комітетом кредиторів (у справі про банкрутство юридичної особи), а в частині витрат, що стосуються заставного майна, – забезпеченим кредитором; 6) план санації має бути схвалений забезпеченим кредитором; 7) погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється позачергово; 8) якщо майно боржника, що є предметом забезпечення, не продано на повторному аукціоні, кредитор, вимоги якого воно забезпечує, має право протягом 20 днів з дня закінчення цього аукціону вимагати в арбітражного керуючого продажу йому непроданого майна. Досліджено обмеження, що передбачені у законодавстві про банкрутство, які стосуються правового статусу забезпечених кредиторів.