Центральноукраїнський вісник права та публічного управління

ЕКОЛОГІЧНИЙ КОНТРОЛЬ У МОРСЬКИХ ПОРТАХ УКРАЇНИ: ПРОГРАМНЕ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

Валентина Федорівна Барановська — 2024-10-18

Значні ризики забруднення та засмічення морських акваторій обумовлюють вжиття правових та організаційних заходів для підвищення ефективності контролю викидів з суден. Реформування системи публічного адміністрування охорони морського навколишнього середовища охоплює різі напрямки, у т.ч. особлива увага приділяється сфері контрольної діяльності у морських портах. У статті означено зміни в інституційній системі та правовому регулюванні контрольно-наглядових функцій у сфері охорони навколишнього морського середовища. Звернено увагу на відоме рішення Кабінету Міністрів України про ліквідацію двох морських екологічних інспекцій через значні корупційні порушення. Це рішення стало черговим етапом реформування публічного адміністрування природоохоронної галузі України. Внаслідок його виконання відбувся перерозподіл функцій територіальних органів Державної екологічної інспекції України. Було розпочате формування нової системи публічного адміністрування усієї контрольної діяльності у морських портах, забезпечено виконання однієї з найважливіших функцій сучасної держави – екологічної. Проте вона ще має бути оновленою відповідно до екологічного імперативу, спрямованого на усебічне дотримання природоохоронних стандартів та враховувати зміну клімату, інші природні та антропогенні фактори, воєнні, міграційні та інші виклики та загрози. Характеристика програмних документів розвитку морської галузі України засвідчила, що у Морській доктрині, Стратегії розвитку морських портів та Національній транспортній стратегії напрямок екологічної контрольної діяльності визначений у загальних рисах та пов’язаний з екологізацією усієї антропогенної діяльності, пов’язаної з використанням морських акваторій та портовою діяльністю. Більш конкретизуючого регулювання він отримав в Морській природоохоронній стратегії. Відзначено, що спеціальний Закон України «Про державний екологічний контроль» може «зняти» проблеми, пов’язані з оновленням концепції державного екологічного контролю у морських портах.

ЦИФРОВІЗАЦІЯ СФЕРИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ НА ШЛЯХУ ДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КЛІЄНТО- ТА ПАЦІЄНТООРІЄНТОВАНОСТІ

Микола Сергійович Вальчук — 2024-10-18

Цифрові та інформаційні технології відіграють ключову роль у сучасній медицині, відкриваючи нові можливості для покращення якості та доступності медичних послуг. В умовах тривалої збройної російської агресії в Україні, ці технології не лише сприяють ефективності надання медичної допомоги, але й забезпечують доступ до необхідних послуг для населення, що перебуває в зоні бойових дій та на деокупованих територіях. Подальший розвиток і впровадження таких технологій є критично важливим для адаптації системи охорони здоров’я до сучасних викликів і потреб суспільства. Метою статті є вивчення управлінських аспектів розвитку цифрової складової сучасної української медицини. Автором висвітлено особливості роботи та труднощі впровадження цифрових платформ, які вже працюють в Україні, таких як: інтернет речей, віддалений моніторинг здоров’я, онлайн медицина, чат-боти, технологій віртуальної та альтернативної реальності. У найближчому майбутньому зазначені технології будуть сприяти випробовувати різні варіанти існуючих протоколів лікування та прогнозувати можливі наслідки застосування певних схем лікування. Такі цифрові платформи поступово можуть замінити деякі етапи прикладних досліджень та значно спростити роботу лікарів. У статті зроблено висновок, що у найближчі десять років українська медична галузь зіткнеться з викликом, пов’язаним з масовим залученням цифрових технологій в роботі медичних закладів, що спричинить докорінну трансформацію всієї сфери охорони здоров’я. Це вимагатиме від держави та суспільства значних інвестицій у нові технології, інфраструктуру, навчання і перенавчання персоналу, а також радикальних змін у системі підготовки медичних кадрів, зокрема розвитку компетенцій для впровадження цифрових технологій у клінічну практику. Хоча цифрові технології не зможуть повністю замінити фізичну присутність лікаря, однак, вони здатні значно покращити якість медичної допомоги, зробити медицину більше клієнтоорієнтованою та результативною.

ЦІННІСНІ НАРАТИВИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

Сергій Володимирович Васильєв — 2024-10-18

Вивчення проблем цінностей у науковому пізнанні має давні традиції у філософії та праві, проте слід визнати, що досі немає єдиної позиції щодо визначення цінності як загальноправової категорії, видів конституційних цінностей національного права, а тем більш особливостей правових цінностей у окремих сферах правової діяльності, зокрема у процесуальному праві України. Мета роботи – розкрити основні теоретичні аспекти застосування правових цінностей у праві, визначити види, зміст та способи реалізації правових цінностей у сфері процесуального права. Особливості предмету дослідження зумовили його методологічну основу, яку становить сукупність методологічних підходів, філософських, загальнонаукових та спеціально-наукових методів. Зокрема, методологічні підходи були застосовані в процесі наукового пізнання природи та функціонального призначення правових цінностей і в своїй сукупності сприяли визначенню їх ролі у формуванні доктрини національного процесуального права. Було досліджено різноманітні напрямки теорії цінностей, що дозволило виявити певні тенденції розвитку поняття та змісту правових цінностей та їх практичне застосування у процесуальній сфері. Проаналізовано взаємозв’язок між правовими цінностями та правовими ідеалами, принципами, нормами права. Звертається увага на існування певної класифікації та ієрархієзації правових цінностей, що залишаються у юридичній науці дискусійними. Розглянуто стан конституційних цінностей держави як єдиної системи нерозривно пов'язаних між собою елементів, при цьому відзначається відсутність пріоритетності чи ієрархічності конституційних цінностей, а також їх роль у генеруванні державної правової ідеології. Обґрунтовано позицію, що першорядне місце серед правових цінностей у сфері процесуального права належить верховенству права та дотриманню прав людини. На прикладі аналізу рішень Європейського суду з прав людини висвітлено розвиток правових цінностей процесуального права у формі міжнародних та європейських стандартів у сфері судочинства. Розкрито значення судового активізму у процесі застосування правових цінностей. Практичне значення роботи полягає в тому, що зроблені теоретичні напрацювання можуть використовуватися для розвитку національної правової доктрини, а сформульовані пропозиції і рекомендації можуть знайти своє практичне застосування у викладацькій та науково-дослідній роботи.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС КОМІСІЇ З РЕГУЛЮВАННЯ АЗАРТНИХ ІГОР ТА ЛОТЕРЕЙ ЯК ЦЕНТРАЛЬНОГО ОРГАНУ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ ЗІ СПЕЦІАЛЬНИМ СТАТУСОМ

Микола Юрійович Веселов — 2024-10-18

Стаття є черговою спробою дослідити особливості правового статусу центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом. У дослідженні здобуло подальшого розвитку наукове уявлення про адміністративно-правовий статус Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей як уповноваженого органу державного регулювання у зазначених сферах. Вивчення правового статусу проводилося шляхом поєднання загальнонаукових методів аналізу та синтезу: розчленування статусу на три окремі компоненти (цільовий, структурно-організаційний та компетенційний блоки) та оцінка абстрагованих результатів пізнання у єдиному і взаємному зв’язку. Для кращого розуміння особливостей та функціонального спрямування повноважень Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей пропонується розподілити їх на основні та додаткові. У складі першої групи за функціональним призначенням виокремлюються нормотворчі, розпорядчі (дозвільні), установчі, обліково-реєстраційні, регуляторні, моніторингові, контрольно-наглядові та адміністративно-юрисдикційні повноваження. У складі другої групи – повноваження інформаційного забезпечення та методичного супроводження, представницькі, організаційні, превентивні, комунікативні та обліково-статистичні повноваження. У сукупності наведені основні та додаткові повноваження здатні забезпечити реалізацію особливих державних завдань у вказаній сфері. Констатовано, що за низкою ознак правовий статус Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей задовольняє основним рисам центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, але відповідність не є абсолютною. Суттєвою відмінністю правового статусу Комісії від інших державних органів зі спеціальним статусом є відсутність спеціального закону про цей Уповноважений орган.

ДОПИТ СВІДКІВ І ПІДОЗРЮВАНИХ ПРИ РОЗСЛІДУВАННІ НЕЗАКОННОГО ПОВОДЖЕННЯ ЗІ ЗБРОЄЮ, БОЙОВИМИ ПРИПАСАМИ АБО ВИБУХОВИМИ РЕЧОВИНАМИ

Сергій Сергійович Вітвіцький — 2024-10-18

Статтю присвячено вивченню засад і специфіки проведення допиту при розслідуванні незаконного поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами. Зазначено, що основним завданням допиту є отримання і фіксація свідчень від осіб, які є учасниками кримінального провадження або яким відомі обставини щодо підготовки, вчинення або приховування злочину. Розглянуто етапи проведення допиту, до яких належать організаційно-підготовчий, робочий та заключний етап. На кожному етапі важливо здійснювати комплекс заходів з метою успішного проведення цієї СРД та отримання повної і детальної інформації про вчинене протиправне діяння від допитуваної особи. Зазначається, що розроблені у криміналістиці тактичні прийоми допиту направлені на налагодження спілкування між слідчим і допитуваним, встановлення психологічного контакту, а також отримання максимально точної інформації та збереження її об’єктивності. Визначено тактичні прийоми, які доцільно використовувати у конфліктних ситуаціях. Під час допиту злочинця слідчий повинен застосовувати такі тактичні прийоми допиту, які зможуть створити уявлення особи про обізнаність слідчого щодо обставин вчинення злочину, невідворотність покарання та наявність достатніх доказів, що підтверджують його винуватість у незаконному поводженні зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами. Для цього пред’являються речові докази та зачитуються показання інших учасників кримінального провадження, створюється напруга та змінюється темп допиту, слідчий надає злочинцю інформацію щодо подальшого розвитку розслідування та пропонує викласти показання власноручно, після чого ставить уточнюючі запитання. Зауважено на тому, що в безконфліктних ситуаціях виникають труднощі при допиті осіб, коли останні допускають помилки, перебільшують значення тих чи інших подій або не можуть надати об’єктивну інформацію, що має значення для розслідування. В такому випадку застосовуються тактичні прийоми, спрямовані на активізацію пам’яті допитуваного, деталізація показань та постановка уточнюючих запитань, використання речових доказів та показань інших учасників кримінального провадження.

ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ СТАТУСУ ТА КОМПЕТЕНЦІЇ МІЖВІДОМЧОЇ КОМІСІЇ З МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Єлизавета Андріївна Герасимчук — 2024-10-18

Статтю присвячено проблематиці статусу і компетенції Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі (далі – Комісія). Автором проаналізовано законодавство України щодо торговельного захисту та зроблено висновок про застарілість законодавства, оскільки воно почало формуватися у 90-х роках минулого століття та є чинним станом на сьогодні. Автор наводить аналіз основних законів у сфері торговельного захисту, як загальних, так і спеціальних та зосереджується на положеннях, що регулюють діяльність органів, що проводять торговельні розслідування та приймають рішення за їхніми результатами. Зроблено висновок, що Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» не визначає статусу Комісії, Комісія не є юридичною особою, що на практиці викликає ряд складнощів в порядку судового оскарження рішень Комісії. Автор описує, чому необхідне затвердження статусу органу як центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом. Окрема увага присвячена аналізу положень щодо повноважень Комісії. Проаналізовано, що Комісія володіє дискреційними повноваженнями, а широке викладення повноважень в спеціальному законі має своїм наслідком широке тлумачення своїх прав та обов’язків зазначеним органом. Автор пропонує прийняти окремий нормативно-правовий акт про Комісію, в якому більше детально визначити норми, які є важливими в контексті проведення торговельних розслідувань та прийняття рішень за їх результатами, систематизувати положення про орган, більш чітко регламентувати повноваження. У статті також аналізується питання відсутності відповідальності членів Комісії за неявку на засідання без поважних причин та очевидну протиправність при голосуванні. Автор пропонує передбачити відповідні норми в окремому нормативно-правовому акті, а також збільшити кворум для правомочності Комісії до 2/3.

ОРГАНІЗАЦІЯ СЛУЖБОВОЇ ПІДГОТОВКИ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ

Олександр Миколайович Головков — 2024-10-18

В статті здійснено аналіз процесу організації службової підготовки поліцейських. Зроблено висновок про те, що сучасний процес організації службової підготовки поліцейських в Україні потребує часткового переформатування шляхом її оптимізації, поліпшення організації та адаптації до нових викликів. Серед основних проблемних моментів в організації службової підготовки авторами наголошено на таких: недостатня ефективність традиційних форм навчання, відсутність систематичної оцінки якості підготовки, обмеженість ресурсів, як матеріальних, так і людських, наявність потреби до подальшої інтеграції з міжнародними стандартами. Запропоновано розширити спектр форм навчального процесу шляхом запровадження додаткових занять, а також сертифікатних програм, які є ефективним інструментом для підвищення кваліфікації та спеціалізації поліцейських у різних напрямках поліцейської діяльності. Зроблено висновок про доцільність створення кадровим підрозділом центрального органу управління поліції Каталогу тьюторів, у вигляді систематизованого переліку фахових осіб, які можуть і готові залучатися до процесу організації службової підготовки територіальними підрозділами, а також Каталогу додаткових навчально-тренувальних баз, до переліку якого можуть включатися спеціально обладнанні об’єкти, навчальні платформи, наявні у партнерів. Виокремлено принципи, з дотриманням яких повинно здійснюватися формування тематичного плану службової підготовки, до яких автором віднесено такі: ефективності, доцільності, пропорційності, маневреності, науковості. Наголошено на необхідності проведення оцінювання рівня задоволеності поліцейських організацією службової підготовки отримання зворотного зв’язку від осіб, які проходили навчання, що, на думку автора, стане одним із дієвих заходів, спрямованих на удосконалення її організації та підвищення ефективності її заходів. Запропоновано внесення ряду змін до норм Положення про організацію службової підготовки працівників Національної поліції України, затверджене наказом МВС України від 26 січня 2016 року №50..

ПРАВОВА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ВИКОРИСТАННЯ ПОЛІГРАФА В СЕКТОРІ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ

Світлана Анатоліївна Градун — 2024-10-18

У статті проаналізовано міжнародний досвід застосування поліграфа та виконано систематичний аналіз положень чинних нормативно-правових актів, що регламентують використання поліграфа в секторі безпеки і оборони Україні. Зазначено, що діяльність, пов'язана з використанням поліграфа, регулюється окремими підзаконними актами, наказами та відомчими інструкціями, які переважно належать до компетенції сектору безпеки і оборони України та поширюються виключно на дослідження співробітників цих установ. Водночас підкреслюється відсутність основного закону, який би регламентував застосування поліграфа на загальнодержавному рівні. Проте не існує заборони на використання поліграфа, що дозволяє його застосування на загальноприйнятих правових засадах – лише за згодою опитуваної особи, без порушення прав і свобод. Наголошено, що під час досудового розслідування поліграф може використовуватися тільки під час проведення психологічних експертиз, а результати його застосування офіційно вважаються значимими орієнтуючими інформаційними даними для кримінальних, цивільних, адміністративних, господарських та інших проваджень, а також для забезпечення запитів зацікавлених фізичних та юридичних осіб. Обґрунтовано необхідність ухвалення єдиного законодавчого акту про поліграф, який би легалізував його використання, зокрема Закону України «Про застосування поліграфа та захист прав осіб, які проходять дослідження». Викладено позицію щодо окремих аспектів нормативно-правового регулювання проведення опитувань із використанням поліграфа.

ЗНАЧЕННЯ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНИХ ХАРАКТЕРИСТИК КАНДИДАТІВ НА ШЛЯХУ ФОРМУВАННЯ ЯКІСНОГО СУДДІВСЬКОГО КОРПУСУ

Мирослава Мирославівна Гудима — 2024-10-18

Належне обрання представників суддівської професії, визнання носіями судової влади професійних кваліфікованих кадрів з високим морально-етичним потенціалом є справді актуальним завданням для нашої держави, вдале вирішення якого напряму корелює з якістю та ефективністю вітчизняного судочинства. В даній публікації сфокусовано увагу на науковому осмисленні та аналізі правової регламентації морально-етичних якостей кандидатів на посаду судді, як умови якісного формування суддівського корпусу в Україні. В роботі відзначено ряд позитивних законодавчих зрушень в аспекті здійснення регламентації вимог до кандидатів на посаду судді, які визначатимуть морально-етичний фундамент їх майбутньої професійної діяльності, приміром закріплення вимоги доброчесності як умови обіймання посади судді, передбачення умови наявності високих морально-ділових та професійних якостей для обрання суддею, уповноваженим здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, встановлення положення щодо проведення перевірки особистих морально-психологічних якостей кандидатів на посаду судді (у разі визначення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України такої необхідності), тощо. Схвально оцінено позиції дослідників, які досліджуючи проблематику цензу на посаду судді, важливе місце відводили об’єктивним показникам моральних якостей претендента і обґрунтовано, що морально-етичні характеристики носїв судової влади є фундаментом для ефективного здійснення ними правосуддя, вони ж виступаючи внутрішніми імперативами, що формують основу взаємодії суддів з іншими учасниками судового процесу, дозволяють судді залишатися стійким до спокус поставити свої власні інтереси або інтереси інших вище за престиж суддівської професії, завдання та принципи судочинства. Цілком поділяючи погляди дослідників та погоджуючись з підходом законодавця щодо необхідності наявності морального-етичного потенціалу у претендентів на посаду судді, в публікації встановлено, що практична реалізація цих положень є проблематичною через розмитість та відсутність чіткого визначення морально-етичних вимог та ряду особистих якостей кандидатів. Обґрунтовано потребу нормативного розкриття змісту основних категорій, які визначають особисті властивості людини, на кшталт, порядність, чесність, справедливість і т.д., що сприятиме ефективному застосуванню відповідних положень в практиці здійснення суддівського добору та у випадках притягнення судді до відповідальності на підставі відходу від зазначених моральних орієнтирів. В роботі також встановлено потребу визначення чітких методик перевірки особистих та моральних якостей претендентів на посаду судді, які наразі відсутні, задля формування якісного суддівського корпусу.

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПОВОРОТУ ВИКОНАННЯ СУДОВОГО РІШЕННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Марія Володимирівна Клубань — 2024-10-18

Визначальним чинником для виконання статті 55 Конституції України та частини 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини від 04 листопада 1950 року задля реалізації права на судовий захист прав та інтересів особи слугує відповідний механізм виконання актів правосуддя. Справедливість, об’єктивність та неупередженість судового розгляду забезпечується постановленням судами відповідних процесуальних рішень, в тому числі тих, що стосуються повороту виконання судових рішень в цивільному процесі. Питання законності таких процесуальних рішень зумовлює розвиток не тільки самого цивільного процесу, оскільки ефективність їх виконання має прямий вплив на захист прав та свобод людини органами правосуддя. При наявності підстав для повороту виконання судових рішень та їх реалізації на практиці має бути забезпечено не тільки втілення такого конституційного принципу, як обов’язковість судових рішень, а й здійснено комплексне правове дослідження процедури повороту виконання судових рішень в цивільному процесі задля формування однорідної судової практики. В процесуальній науці питання повороту виконання судового рішення в цивільному процесі, що є складовою права на справедливий суд, вивчено в не достатній мірі. Проблематика повороту виконання судового рішення в цивільному процесі зумовлена потребою правового дослідження процедури виконання судових рішень з метою внесення відповідних змін до процесуального законодавства, враховуючи останні досягнення в цивільно-процесуальній науці. У статті проаналізовано визначальні погляди науковців-процесуалістів до проблем повороту виконання судового рішення в цивільному процесі. Після здійснення наукового досліджено було виявлено прогалини у законодавстві, що призводить до обмеження прав особи на належний захист своїх порушених прав та приведення правовідносин у попередній стан. Під час проведення наукового дослідження автор прийшов до власного формулювання наведеного юридичного визначення. Проаналізувавши наявну судову практику автор запропонував внести зміни до чинного Цивільно-процесуального кодексу України задля покращення правового механізму регулювання повороту виконання судових рішень в цивільному процесі.

НОРМАТИВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГАЛУЗІ ЦИВІЛЬНОЇ АВІАЦІЇ УКРАЇНИ: МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Олена Олексіївна Леонідова — 2024-10-18

У даній статті досліджений міжнародно-правовий аспект регулювання галузі цивільної авіації України на сучасному етапі. Вивчена та уточнена система джерел нормативної регламентації галузі (національні та міжнародні правові норми у формі відповідних актів), а також досліджені особливості правовідносин в ній. Зокрема відмічено, що правовідносин в галузі цивільної авіації являють собою специфічний різновид соціальних взаємовідносин між учасниками галузі, що виникають у зв'язку із здійсненням повітряної авіаційної діяльності (в першу чергу, пасажирських і вантажних перевезень повітряним транспортом). Вказаний вид відносини регулюються нормами повітряного права і включають в себе права і обов'язки учасників та визначає умови безпеки, власності, відповідальності й інші аспекти, пов'язані з експлуатацією повітряних транспортних засобів та використанням повітряного простору. З’ясовано, що чинна нормативно-правова база в галузі цивільної авіації України складає на сьогодні більше сімдесяти законодавчих та підзаконних актів, з яких понад тридцять – акти міжнародно-правового характеру (конвенції, регламенти керівництва, резолюції тощо). Окремо відзначена ключова роль міжнародних організацій в галузі цивільної авіації (ІСАО, IATA, ACI, CANSO, ICCAIA, ATAG, EASA, ECAC, EUROCONTROL та інших) в становленні та активному розвиткові міжнародного повітряного права та нормативному забезпеченні міжнародної і національної авіаційної практики. В результаті проведеного дослідження автор дійшов висновків про те, що гармонізація та конвергенція національного та міжнародного законодавства в галузі цивільної авіації відбувається, передусім, за такими напрямками як спільні європейські правила цивільної авіації, безпека повітряних польотів, єдині стандарти техніки безпеки та експлуатації, авіаційна техніка безпеки та високі екологічні вимоги. Також, в подальшому, перспективним вбачається дослідження конкретного впливу ратифікованих міжнародно-правових норм на стан юридичного забезпечення галузі цивільної авіації України з різних теоретико-правових кутів (господарсько-правового, цивільно-правового, адміністративно-правового тощо).

ОСОБЛИВОСТІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТРАТЕГІЇ ПРОТИДІЇ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИМ ОРГАНІЗОВАНИМ ЗЛОЧИННИМ ОБ’ЄДНАННЯМ, ЩО ЗАГРОЖУЮТЬ ДЕРЖАВНІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ

Василь Васильович Малюк — 2024-10-18

У статті розглянуто особливості нормативно-правового забезпечення стратегії протидії транснаціональнім організованим злочинним об'єднанням, що загрожують державній безпеці України. Зазначено, що процес прийняття, зміни або скасування нормативно-правових актів різної юридичної сили, що визначають державну політику, спрямовану на нейтралізацію та мінімізацію впливу транснаціональної організованій злочинності, регламентують функціонування державних, правоохоронних органів у процесі виявлення, документування, забезпечення кримінального судочинства та реалізації механізму позапроцесуального впливу на учасників злочинних об'єднань, які створюють загрозу для державної безпеки України – повинен ґрунтуватися на певній стратегії, яка визначається з врахуванням досвіду інших країн, обстановці, яка вимагає застосування певних заходів, конституційності зазначених заходів, тобто відповідності вимогам Конституції. Зроблено висновок, що нормативно-правове забезпечення стратегії протидії транснаціональнім організованим злочинним об'єднанням, що загрожують державній безпеці України, складається з певних рівнів, кожний з яких являє собою систему відносно відособлених правових норм, регулюючих однорідну групу суспільних відносин у різних галузях права, характеризується специфічністю засобів правового регулювання, які мають різний ступінь ефективності, а саме: перший рівень – конституційний, дозволяє обмежувати конституційні права громадян у виключних випадках, зокрема у випадку вчинення кримінальних правопорушень у складі злочинних об'єднань; другий рівень – міжнародний (договори, угоди, протоколи, статути, меморандуми, рішення семінарів – резолюції, рекомендації, конвенції) регулює відносини з іншими країнами у питаннях протидії транснаціональній організованій злочинності; третій рівень – системоутворююче законодавство, яке формує політику держави у питаннях протидії транснаціональній організованій злочинності.

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ НОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ ПРОТИДІЇ БУЛІНГУ (ЦЬКУВАННЮ)

Ольга Миколаївна Мердова — 2024-10-18

Статтю присвячено проблемним питанням застосування нового законодавства у сфері протидії булінгу (цькуванню), в ній здійснено аналіз та доктринальне тлумачення його положень, виявлено ряд проблемних питань його застосування та вироблено авторські пропозиції щодо їх подолання. Зроблено висновок про те, що відсутність в положеннях нового законодавства типових ознак булінгу (цькування) призведе до проблем в правозастосовній практиці, з огляду на це, запропоновано авторське бачення щодо виокремлення типових його ознак в контексті новоприйнятих норм. Авторами надано характеристику нових сфер діяльності, в яких може вчинятися зазначене протиправне діяння, охарактеризовано, в залежності від проаналізованих сфер, учасників колективів, які потенційно можуть бути сторонами булінгу (цькування). Позитивно оцінюючи положення нового законодавства у сфері протидії булінгу (цькуванню), авторами наголошено на доцільності реалізації ряду заходів, серед яких: законодавче закріплення типових ознак булінгу (цькування) в Законі України «Про охорону дитинства»; термінове внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення в частині прийняття оновленої редакції статті 173-4; здійснення моніторингу підзаконних нормативно-правових актів на предмет необхідності приведення їх положень до вимог нового законодавства у сфері протидії булінгу (цькуванню), зокрема, внесення відповідних змін до Порядку забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року №585 тощо; проведення відповідних навчань для суб’єктів реагування у разі настання випадку булінгу (цькування); подальше здійснення доктринального тлумачення законодавства у сфері протидії булінгу (цькуванню).

ОБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ ПРОТИ БЕЗПЕКИ РУХУ ТА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ТРАНСПОРТУ: СПІВВІДНОШЕННЯ КЛАСИФІКАЦІЇ ОБ’ЄКТІВ ПОСЯГАННЯ ТА ЗМІСТУ БЛАНКЕТНИХ ДИСПОЗИЦІЙ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ НОРМ

Валентина Олександрівна Меркулова — 2024-10-18

Здійснення системно-правового аналізу доктринальних положень та особливостей чинного кримінального законодавства з питань об’єктивних ознак кримінальних правопорушень проти безпеки руху та експлуатації транспорту, елементи складу яких визначено у кримінально-правових нормах, що містяться у Розділі XI Особливої частини КК «Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту» (ст.ст. 276-292 КК), доводить наступне. Визнання особливого значення видового об’єкту кримінальних правопорушень проти безпеки руху та експлуатації транспорту дозволить більш чітко визначити сферу суспільних відносин, яка підлягає кримінально-правовій охороні, структуру та сутнісний зміст її елементів (а отже межі правового регулювання), призведе до більш чіткого визначення правового статусу певного кола суб’єктів специфічних суспільних (а отже і кримінально-правових) відносин уже всередені транспортної системи. Відповідно позначиться на змісті тих правових положень, які є основою тлумачення об’єктивних та суб’єктивних ознак кримінального правопорушення, вчиненого у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту; мають запобігти певним правовим коллізіям, сприяти розмежуванню суміжних кримінальних правопорушень. Чим вужче регульована сфера та межі певних кримінально-правових відносин, що передусім відтворюється у видовому об’єкті посягання, тим якісніше здійснюється кваліфікація діяння під час досудового розслідування. Тож у випадку класифікації кримінальних правопорушень, що посягають на безпеку руху та експлуатацію транспорту, поряд із родовим, безпосереднім об’єктами посягання, значення набуває визначення видового об’єкту. Саме він має бути підставою для виокремлення наступних груп діянь: діянь, ознаки складу яких містяться у кримінально-правових нормах узагальненого характеру та стосуються усієї транспортної системи (ст.ст.277, 279, 280, 291 КК) – видовим об’єктом є безпека функціонування (порядок, організаційно-економічні основи) усієї транспортної системи; діянь спеціального характеру, ознаки складу яких визначають спеціальні підстави відповідальності у конкретних галузях транспортної системи (видовий об’єкт – безпека руху та експлуатації залізничного, повітряного, водного, трубопроводного та автомобільного виду транспорту). Щодо останньої групи діянь та співвідношення їх із кількістю кримінально-правових норм, що визначають підстави для відповідальності за їх вчинення, доцільним є виокремлення двох видових об’єктів, -безпека руху та експлуатації залізничного, повітряного, водного, трубопроводного транспорту (ст.ст. ст.ст. 276, 276-1, 278, 281, 282, 283, 284, 285, 292 КК) та безпека руху та експлуатації автомобільного виду транспорту (ст.ст. ст.ст. 286, 286-1, 287, 288 КК). Щодо діянь, ознаки складу яких визначені у ст. ст. 289, 290 КК, визначення видового об’єкту обумовлюється тим, що саме буде визнане основним безпосереднім об’єктом, а що дотатковим обов’язковим безпосереднім об’єктом: «право власності» чи «дезорганізація функціонування транспортної системи». Адже склалася ситуація, коли ці об’єкти за значенням є важливими та суттєво впливають на сферу використання транспортних засобів. Саме визначення меж специфічності суспільних відносин, їхніх соціально-правових та організаційно- управлінських властивостей, меж правового статусу кола суб’єктів цих відносин (в чому відтворюється сутнісний зміст видового об’єкту), – сприятимуть більш чіткому визначенню і кола нормативно-правових актів, які мають стати основою для кваліфікації розглядуваного виду діянь. Бланкетний характер розглядуваних норм ставить у цілковиту залежність якість цього процесу та законність дій правоохоронних органів від ступеню врегульованості певної сфери відносин та відповідності сучасним реаліям. Тож проблеми, які виникають в частині уточнення предмета посягання (виду транспортного засобу), різновиду суспільно-небезпечної поведінки, ознак суб’єкта кримінального правопорушення, в більшій мірі залежать від повноти та чіткості регулювання різних сфер функціонування транспортної системи різними спеціальними правовими актами. Останнє свідчить про їхнє превалююче значення у процесі тлумачення кримінально-правових положень.

КОНЦЕПЦІЯ ПОСТТАНАТИВНИХ ПРАВ У КОНТЕКСТІ ПРАВОВІДНОСИН ЩОДО АНАТОМІЧНИХ МАТЕРІАЛІВ ЛЮДИНИ

Леся Анатоліївна Музика — 2024-10-18

У статті розглянуто концепцію посттанативних прав, як суб’єктивних прав, що виникають або продовжують існувати внаслідок смерті особи, у контексті використання анатомічних матеріалів людини. З’ясовано, що певний перелік посттанативних прав міститься у чинному законодавстві України, зокрема, до них належать право на шанобливе ставлення до тіла людини, яка померла, право розпорядитися щодо передачі після її смерті органів та інших анатомічних матеріалів її тіла науковим, медичним або навчальним закладам, право на згоду чи незгоду на вилучення анатомічних матеріалів для трансплантації та/або виготовлення біоімплантатів, при цьому визначальне значення у розпорядженні тілом та органами померлого має його волевиявлення. Проаналізовано питання згоди на посмертне вилучення анатомічних матеріалів людини та у цьому контексті звернено увагу на дві концепції щодо вилучення анатомічних матеріалів людини – «презумпції згоди» і «презумпції незгоди», виокремлено певні переваги та недоліки існування цих концепцій. Установлено яким чином регулюється посмертне вилучення анатомічних матеріалів людини на вітчизняному рівні. Проаналізовано зарубіжний досвід та позиції Європейського суду з прав людини щодо підходів до регулювання цього питання. З’ясовано, що в Україні чинною є презумпція «незгоди», що в цілому є позитивним досвідом, усуває певні ризики та узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Виявлено, що у зв’язку з наслідками російсько-української війни необхідним є посилення гарантій реалізації права на батьківство, що можна зробити, зокрема, закріпивши та врегулювавши поняття посмортальної репродукції, оскільки відносини які виникають з цих підстав наразі регулюються лише на договірному рівні. З’ясовано, що в чинному законодавстві України відсутнє належне правове регулювання явища постмортальної репродукції, що викликає, статусу дитини, що народжена таким шляхом.

РОЛЬ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ У РЕГУЛЮВАННІ ПРОЦЕДУР БАНКРУТСТВА: ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ВПЛИВУ

Ірина Володимирівна Патерило — 2024-10-18

У статті здійснено комплексний аналіз ролі державних органів у регулюванні процедур банкрутства, а також вивчено проблеми і перспективи адміністративно-правового впливу на цей процес. Основна увага зосереджена на функціональних аспектах діяльності державних органів, включаючи організаційний механізм, контроль, інформаційне забезпечення та планування. Автор обґрунтовує важливість державного регулювання процедур банкрутства як важливої складової економічної політики, що впливає на стабільність ринку та ефективність управлінських рішень. Виявлено ключові функції державних органів, які сприяють успішному функціонуванню системи банкрутства. В рамках статті досліджуються різні аспекти діяльності державних органів у сфері банкрутства. По-перше, розглянуто механізми прогнозування, організації і контролю, які забезпечують відповідність управлінських рішень і їх реалізацію. Відзначено, що ефективне управління процедурами банкрутства потребує ретельного прогнозування та планування, що забезпечує своєчасне виявлення та корекцію потенційних проблем. По-друге, детально проаналізовано роль організації в управлінні процедурами банкрутства, включаючи створення і підтримку органів управління, підбір кадрів та функціонування електронних систем. Вказано, що організаційний механізм є основою для забезпечення ефективного регулювання та реалізації процедур банкрутства, що підтверджується прикладом використання електронних торгових систем для проведення аукціонів. По-третє, акцентовано увагу на контролі та нагляді за процедурами банкрутства. Обговорено важливість проведення планових і позапланових перевірок, що забезпечують якість виконання управлінських рішень та прозорість процесу. Висвітлено норми, що регулюють контроль за діяльністю арбітражних керуючих і проведення перевірок. По-четверте, підкреслено значення інформаційного забезпечення для функціонування системи банкрутства.

РОЗВИТОК КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ РЕЖИМУ ВОЄННОГО СТАНУ: ПРОМІЖНИЙ АНАЛІЗ ЕКСПЕРТНОЇ ОЦІНКИ

Євген Олександрович Письменський — 2024-10-18

У статті розглядаються питання формування та реалізації кримінально-правової політики України в умовах дії правового режиму воєнного стану. З метою з’ясування поточного стану розвитку цієї політики, виявлення її переваг і недоліків тощо, організовано і поетапно проведено експертне опитування – висококваліфікованих у царині кримінального права та кримінології фахівців (експертів, які спеціалізуються на вивчення кримінально-правової політики України в умовах воєнного стану), а так само представників Верховного Суду (суддів і профільних працівників апарату). На першому етапі проінтервйовано першу категорію правників (доктринальні експерти), і одержані результати після опрацювання та узагальнення відбиті у представленій статті. Цьому передувало теоретичне обґрунтування дослідження, розроблення методики його проведення та формування кола експертів, вивчення їхніх позиції з приводу розгляданої проблеми. Дані інтерв’ювання доктринальних експертів дали змогу верифікувати поставлені гіпотези (описову, конструктивну і пояснювальну), установивши, які з них підтвердилися, а які не знайшли свого підтвердження. Фіксувалися також ті експертні позиції, що не охоплювалися висунутими гіпотезами. У підсумку вдалося встановити, які позитивні та негативні характеристики, з позиції доктринальних експертів, має кримінально-правова політика України, розвиваючись під впливом факторів воєнного характеру; чинники, що за таких умов, негативно впливають на формування та реалізацію кримінально-правової політики (гальмують її розвиток); заходи, які в перспективі здатні поліпшити ситуацію у відповідній сфері. Проведення експертного інтерв’ювання на цьому етапі дало змогу перевірити попередньо висунуті гіпотези щодо формування та реалізації кримінально-правової політики, співставити їх з позиціями інших фахівців-дослідників у галузі кримінального права та кримінології з числа тих, що вивчають відповідну проблематику, а також створити основу для проведення наступного етапу дослідження.

ЖОРСТОКЕ ПОВОДЖЕННЯ З ТВАРИНАМИ ЯК ОБ’ЄКТ КРИМІНОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Олена Федорівна Пірго — 2024-10-18

Експлуатація тварин та використання їх корисних властивостей з утилітарних мотивів завжди займали провідне місце в суспільній свідомості, поряд із природним почуттям милосердя. Насправді, ставлення людей до тварин пройшло тривалий шлях еволюції, який можна умовно поділити на кілька етапів: привілейоване становище тварин, рівність людей і тварин, експлуатація тварин, а також сучасне визнання окремих прав тварин. У статті аналізується проблема жорстокого поводження з тваринами як об’єкта кримінологічного дослідження. Автором констатується, що охорона тварин від жорстокості в сучасному світі виходить за межі простих міркувань про захист суспільної моральності чи навколишнього середовища. Жорстокість по відношенню до тварин формує у злочинців байдужість до страждань живих істот, сприяє відтворенню кримінальної активності та загострює духовну кризу. Запобігання жорстокому поводженню з тваринами в сучасних умовах є важливим аспектом громадського та політичного життя в усіх економічно розвинених країнах. Встановлено, що жорстоке поводження з тваринами включає знущання над ними, зокрема над безпритульними, що призводить до їхніх мук, фізичного болю, страждань, а також може викликати тілесні ушкодження, каліцтво чи загибель. Це також включає нацьковування тварин одна на одну та на інших тварин з хуліганських або корисливих мотивів, залишення тварин напризволяще, а також інші порушення правил утримання, поводження та транспортування тварин. У сучасній Україні зоозахисні організації набирають популярності, активно беручи участь у формуванні та реалізації громадських ініціатив щодо захисту тварин від жорстокого поводження та охорони навколишнього середовища, а також сприяють гуманному регулюванню чисельності безпритульних тварин. Підкреслюється, що застаріла та суперечлива система нормативно-правового регулювання утримання та поводження з тваринами вимагає розробки комплексу науково обґрунтованих ефективних кримінологічних заходів для запобігання жорстокому поводженню з тваринами.

ОПТИМІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ РОЗСЛІДУВАННЯ НЕНАЛЕЖНОГО ВИКОНАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ОБОВ’ЯЗКІВ МЕДИЧНИМ АБО ФАРМАЦЕВТИЧНИМ ПРАЦІВНИКОМ

Андрій Петрович Солтисюк — 2024-10-18

Стаття досліджує кримінальну відповідальність медичних працівників за порушення професійних обов'язків відповідно до ст. 140 Кримінального кодексу України. Згідно з цією статтею, медичні та фармацевтичні працівники можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за неналежне виконання своїх обов'язків, що призвело до серйозних наслідків для пацієнтів. У контексті зростання числа медичних правопорушень питання ефективного розслідування таких злочинів набуває особливої актуальності. Метою статті є всебічне вивчення процесу розслідування злочинів, передбачених ст. 140, а також розробка практичних рекомендацій для вдосконалення цього процесу. Аналіз нормативно-правової бази України виявив значні проблеми, зокрема складність збору доказів, медичну етику та недостатність чітких методичних підходів. Автор статті зазначає, що медичні працівники рідко притягуються до кримінальної відповідальності, а кількість обвинувальних вироків є мінімальною. Це частково пояснюється високим рівнем латентності таких злочинів і труднощами в зборі доказів. Стаття аналізує етапи досудового розслідування та судового розгляду, а також специфіку збору доказів, таких як медичні документи, допити свідків і судово-медичні експертизи. Виявлено, що ці процеси ускладнюються через недостатні знання слідчих у медичній сфері, а також через етичні норми, що можуть ускладнювати об'єктивну оцінку дій медичних працівників. Методологія дослідження включає правовий, порівняльно-правовий та статистичний аналіз. Результати підкреслюють необхідність удосконалення методичних підходів і підвищення професійної підготовки слідчих для забезпечення ефективного розслідування медичних злочинів. Важливим є також забезпечення доступу до медичних документів і усунення проблем, пов'язаних із юридичною кваліфікацією медичних дій, що сприятиме підвищенню рівня правової відповідальності медичних працівників та захисту прав пацієнтів.