КОНЦЕПЦІЯ ПОСТТАНАТИВНИХ ПРАВ У КОНТЕКСТІ ПРАВОВІДНОСИН ЩОДО АНАТОМІЧНИХ МАТЕРІАЛІВ ЛЮДИНИ

Анотація

У статті розглянуто концепцію посттанативних прав, як суб’єктивних прав, що виникають або продовжують існувати внаслідок смерті особи, у контексті використання анатомічних матеріалів людини. З’ясовано, що певний перелік посттанативних прав міститься у чинному законодавстві України, зокрема, до них належать право на шанобливе ставлення до тіла людини, яка померла, право розпорядитися щодо передачі після її смерті органів та інших анатомічних матеріалів її тіла науковим, медичним або навчальним закладам, право на згоду чи незгоду на вилучення анатомічних матеріалів для трансплантації та/або виготовлення біоімплантатів, при цьому визначальне значення у розпорядженні тілом та органами померлого має його волевиявлення. Проаналізовано питання згоди на посмертне вилучення анатомічних матеріалів людини та у цьому контексті звернено увагу на дві концепції щодо вилучення анатомічних матеріалів людини – «презумпції згоди» і «презумпції незгоди», виокремлено певні переваги та недоліки існування цих концепцій. Установлено яким чином регулюється посмертне вилучення анатомічних матеріалів людини на вітчизняному рівні. Проаналізовано зарубіжний досвід та позиції Європейського суду з прав людини щодо підходів до регулювання цього питання. З’ясовано, що в Україні чинною є презумпція «незгоди», що в цілому є позитивним досвідом, усуває певні ризики та узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Виявлено, що у зв’язку з наслідками російсько-української війни необхідним є посилення гарантій реалізації права на батьківство, що можна зробити, зокрема, закріпивши та врегулювавши поняття посмортальної репродукції, оскільки відносини які виникають з цих підстав наразі регулюються лише на договірному рівні. З’ясовано, що в чинному законодавстві України відсутнє належне правове регулювання явища постмортальної репродукції, що викликає, статусу дитини, що народжена таким шляхом.