АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОВІДНОСИНИ У СФЕРІ СОНЯЧНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ЕНЕРГОЕФЕКТИВНІСТЬ В УКРАЇНІ

Анотація

У статті досліджуються адміністративно-правові відносини у сфері сонячної енергетики в Україні та їхній вплив на стан енергоефективності держави в умовах воєнного стану та євроінтеграційних трансформацій. Обґрунтовано актуальність розвитку сонячної енергетики як одного з ключових чинників забезпечення енергетичної безпеки та стійкості енергосистеми в умовах тривалої збройної агресії, руйнування критичної інфраструктури та необхідності зменшення залежності від викопних видів палива. Показано, що сонячна генерація, яка до 2022 року досягла близько 10 ГВт встановленої потужності, стала важливим компонентом енергетичного балансу України та визначальним елементом реалізації державної політики у сфері відновлюваних джерел енергії. На основі аналізу законодавства України, підзаконних нормативно-правових актів, рішень НКРЕКП, судової практики Верховного Суду, міжнародно-правових документів ЄС і наукових джерел охарактеризовано нормативно-правову та інституційну основу регулювання сонячної енергетики. Виокремлено ключові напрями адміністративно-правового впливу: ліцензування діяльності з виробництва електричної енергії, регулювання «зелених» тарифів та аукціонної підтримки, встановлення особливого режиму стягнення штрафних санкцій в умовах воєнного стану, визначення правового статусу установок накопичення енергії та розподіленої генерації. Окрему увагу приділено аналізу правових наслідків постанови НКРЕКП № 332 від 25.02.2022 та рішень Верховного Суду у справах щодо застосування мораторію на штрафи, небалансів електричної енергії, інфляційних втрат і 3 % річних. З’ясовано, що попри істотний прогрес у формуванні сучасної регуляторної бази, розвиток сонячної енергетики стримується низкою бар’єрів: регуляторною нестабільністю, складністю процедур приєднання до мережі, адміністративними затримками при реалізації податкових пільг, недостатньою визначеністю правового режиму агровольтаїки, енергетичних кооперативів та систем накопичення енергії. Показано, що децентралізація генерації, розвиток дахових сонячних установок, енергетичних кооперативів та гібридних систем із накопиченням енергії сприяють підвищенню енергоефективності, зменшенню мережевих втрат та посиленню стійкості місцевих громад до атак на інфраструктуру. Зроблено висновок, що адміністративно-правові відносини у сфері сонячної енергетики є визначальним інструментом реалізації стратегічних цілей України щодо збільшення частки відновлюваних джерел енергії, досягнення показників Національного енергетичного та кліматичного плану й адаптації до вимог права ЄС. Запропоновано перспективні напрями подальших досліджень, пов’язані з удосконаленням правового регулювання аукціонних механізмів підтримки, правового статусу енергетичних громад, кредитів на відновлювану енергію та інтеграції сонячної генерації в мережеву інфраструктуру в післявоєнний період.